Головний напрям діяльності вашої профорганізації?

2019, 50
   

Реформа трудового законодавства у Франції

20.11.2019

Реформа трудового законодавства у Франції

– Ренато, що Вас привело до Києва?

– Я приїхала в складі міжна­родної громадської делегації подиви­тися, які процеси проходять в суспіль­ному житті Украни. Наш візит не тіль­ки до столиці, ми побуваємо і в східних регіонах країни, щоб своїми очима по­бачити стан тих територій, які розта­шовані близько до зони конфлікту.

– Сьогодні в Україні гостро по­стало питання реформування тру­дового законодавства – КЗпП, який діє ще з 1971 року і з різними змінами та доповненнями дійшов до наших днів. За період незалеж­ної України, в умовах змін на рин­ку праці було підготовлено кілька проектів нового Трудового кодек­су, але жоден з них не отримав схвалення українського парламен­ту. Нова влада заблокувала остан­ній варіант Трудового кодексу, який був відносним компромісом між роботодавцями і профспілка­ми і який пройшов перше читання у Верховній Раді. Наразі профіль­ний парламентський комітет пра­цює над власним варіантом лібе­рального Трудового кодексу.

У зв’язку з цим хотілося б дізна­тися про ситуацію у Франції в цій сфері. Ми знаємо з інформаційних повідомлень в пресі і на телеба­ченні, що у вас ішла серйозна бо­ротьба в період реформування трудового законодавства. Розка­жіть, як це відбувалося. На чому наполягали французькі профспіл­ки, і який результат цієї боротьби?

– Насамперед потрібно сказати, що система соціально-трудових відносин у Франції, частиною якої є і Трудовий кодекс, складалася протягом двох століть. Це тривалий історичний про­цес, який в результаті боротьби тру­дящих привів до встановлення до­сить прийнятних умов праці в країні.

З моменту кризи 2008 року керівни­цтво країни прискорило перебудову всієї сформованої системи, а фактич­но організувало підрив її основ. При­чому в тому, що стосується Трудового кодексу, підійшли досить хитро, але це стає класичним підходом в Євросо­юзі. Якщо раніше Трудовий кодекс був обов’язковим мінімумом для ро­ботодавців, а соціальний діалог в га­лузі або на підприємстві міг його тільки покращувати, то тепер ключо­ва роль відводиться колективній уго­ді на підприємстві. Це дозволяє зни­зити рівень соціальної захищеності. Фактично, з таких основних питань, як співвідношення оплати праці і ре­альної тривалості робочого дня Тру­довий кодекс носить тепер рекомен­даційний характер.

– Простіше кажучи, можна пла­тити менше і не дотримуватися со­ціальних стандартів?

– Саме для цього і запущено нову систему соціально-трудових відносин у Франції. І крім того, ще введений механізм референдуму, коли робото­давець може безпосередньо запитати думку трудового колективу в обхід позиції профспілок. Поки перший та­кий референдум, у сфері торгівлі, з тріском провалився.

Профспілки чинили величезний опір закону про реформу Трудового кодексу. Французькі профспілки дуже активні і інформують населен­ня, яке розуміє, що якщо профспілка кличе, то потрібно виходити. Були ве­ликі демонстрації в Парижі і по всій країні. Ми вивели близько 2 млн лю­дей. Демонстрації було дуже жорстко придушено. У нас після серії терорис­тичних актів 2015 року було внесено поправки до законодавства, які роз­ширюють можливості поліції, і влада їх відразу ж і застосувала щодо де­монстрантів, які вийшли захищати свої трудові права. Тобто не за при­значенням, не проти терористів.

– Ви виходили самі або вас під­тримували якісь політичні сили?

– Ні. За традицією, профспілка ви­ходить окремо від політичних партій. Деякі політичні партії були проти ре­форми, але у Франції, з часів генерала де Голля і війни в Алжирі, тобто над­звичайної ситуації, в законодавстві є можливість вводити якісь важливі заходи декретом, оминаючи парла­мент. Реформа трудових відносин була прийнята саме таким чином, тобто фактично все це сталося неде­мократично.

– Ренато, скажіть, після всіх змін, що залишилося від трудово­го законодавства на сьогодні у Франції? Яка роль профспілок у процесі регулювання трудових відносин, що конкретно змінило­ся, в чому вас обмежили як проф­спілки?

– Ці реформи проходили під прапо­ром посилення соціального діалогу. При цьому були реорганізовані ради трудового колективу і, за найнижчи­ми оцінками, число обраних в них скоротилося на 30%. Природно, що в ці ради масово обиралися профспіл­кові працівники. Тобто в реальності відбувається процес згортання робіт­ничої демократії на підприємствах.

Реформа робить ключовим еле­ментом переговорний процес між профспілками і роботодавцями на рівні підприємства, з прийняттям прямого волевиявлення трудящих че­рез референдум трудового колективу, і при цьому різко скорочує реальні можливості профспілок на місцях.

– У тому трудовому законодав­стві, яке існувало до реформи Ма­крона, було, наприклад, одне. Від­булася реформа. Все те саме і зали­шилося, на що профспілки мали право, або їм звузили в новому трудовому законодавстві їх пра­ва? Ось я Вам уже наводив при­клад, що в Україні не можна звіль­нити члена профспілки без згоди профкому. Я думаю, що і у Франції трудове законодавство визначало права профспілок?

– Членство в профспілці не захи­щає від звільнення. На підприєм­ствах є профспілкові представники, яких можна звільнити лише за зго­дою міністерства праці. Раніше це було політично не дуже прийнятним, а тепер міністерство вільніше дає свою згоду на такі речі.

А взагалі профспілка у Франції – це дуже живий механізм, тобто проф­спілковий рух побудовано, у всякому разі в нашій профспілці, від низу до верху. І уряди, які змінювали один од­ного в останні роки, завдали нам бага­то поразок, тож проблема в тому, що люди втратили віру в ефективність профспілкової форми боротьби.

– Що конкретно втрачено проф­спілками? Було і стало. Або ж про­сто змінився їхній імідж в очах трудящих.

– Процес підступний. Це навіть не імідж. Трудящі розуміють, що ми бо­ролися, і вони самі виходили на вули­цю, але – не вийшло. У Франції всту­пити до профспілки – це не опинитись під захистом чи під чиїмсь крилом. Це насправді оголосити, що я і себе, й інших не дозволю скривдити.

– Тобто йдеться про усвідомлене членство в профспілках? Людина розуміє, що вона вступає до проф­спілки не для того, щоб отримати якісь преференції, а для того, щоб самій захистити себе і свої права?

– Так. Але послаблення трудового законодавства призводить до неста­більної зайнятості. Стало легше звіль­нити людину. Ну, а кого звільняти­муть у першу чергу? Тих, кому потріб­но більше або взагалі щось потрібно.

– А що раніше заважало робото­давцю звільнити працівника?

– Процес звільнення був складні­шим, і простіше було його опротесту­вати в суді. У вересні п.р. омбусмен Франції і МОП опублікували спільне дослідження, в якому чітко й офіційно визнано, що члени профспілки зазна­ють значної дискримінації, і люди не вступають у профспілку, бо їм це за­шкодить як у просуванні по службі, так і збереженні своєї зайнятості. Люди сумніваються, чи йти їм у проф­спілку, бо роботодавець це відстежує і просто так не вибачає.

– Одна з «фішок» нового лібераль­ного трудового законодавства, щодо якого відбуваються дебати в Украї­ні, це перехід на індивідуальні тру­дові договори (контракти). Інша справа, коли є колективний захист і профспілка, яка веде переговори з роботодавцем і захищає права своїх членів, забезпечуючи визначений законодавством рівень соціального захисту. Я хочу зрозуміти, що наразі змінилося в трудовому законодав­стві Франції. Якою була роль проф­спілки і якою вона стала тепер?

– Права 90% зайнятих у Франції за­хищені колективними договорами, які, як я вже говорила вище, до рефор­ми могли тільки покращувати поло­ження трудового кодексу. Роботода­вець не зобов’язаний надавати контракт. А якщо він все ж укладається, то в ньому вказується мінімальна інфор­мація (термін, дата початку).

– І все ж французькі профспілки після цього не підняли руки і не здалися. Вони продовжують бо­ротьбу. Якщо люди почали бороти­ся, то вони будуть боротися до останнього. Чи є в планах фран­цузьких профспілок на найближчу перспективу нові акції, що вони бу­дуть робити на захист трудящих?

– Є, тому що порядок денний диктує уряд, а у нього завжди є, що зруйнувати. Зараз вони передбачають реформу пен­сійної системи, і на 5 грудня профспілки запланували міжпрофесійний страйк, який обіцяє бути дуже потужним.

– А ми можемо сказати, що уряд Франції іде шляхом лібералізації?

– Ще й як. У нас ультраліберальний уряд.

– Це, напевно, світовий тренд, тому що у нас теж.

– Ну, трудящим від цього легше не стає.

– Є така нова протестна течія «жовті жилети». Вони виходять спонтанно, самоорганізовуючись?

– «Жовті жилети» – результат за­гальноєвропейської політики жор­сткої економії і нехтування владою таким каналом спілкування з насе­ленням, як профспілки.

Відразу після кризи 2008 року Фран­ція була однією з країн, яка в соціально­му плані відносно безболісно сприйня­ла цей шок. Оскільки спрацювали соці­альні амортизатори: захист зайнятості, соціальні трансферти. За 10 років влада осушила цю систему, що діяла за прин­ципом соціальної справедливості. Вони прибрали з-під неї податкову базу, ви­мили її ресурси. Коли Макрон прийшов до влади в 2017 році, його першим рі­шенням було скасувати податок на ба­гатство, введений ще на початку 1980-х як елемент соціальної справедливості, який відіграв і символічну роль, і гроші приносив до бюджету.

– В Україні теж є такий податок.

– Макрон його прибирає і, природ­но, здобуває в очах населення імідж президента багатих, що спочатку йому навіть подобалося. Рік по тому, аби звести кінці з кінцями в державно­му бюджеті, уряд вирішує різко підви­щити податок на дизельне пальне. Слід нагадати, що свого часу держава фінансово заохочувала купівлю ди­зельних автівок, і їх купував середній клас. А уряд раптом заявляє, що такі машини забруднюють нам атмосферу і несприятливо впливають на довкіл­ля. Збори, які вони очікували від цьо­го податку, дорівнювали втратам від скасування податку на багатство. Це й стало тією краплею, яка переповни­ла чашу терпіння. Народ почав спон­танно виходити на протестні акції по суботах. На цій обставині важливо на­голосити, тому що профспілкові акції проводяться по буднях, тобто це страйк, а під час страйку зарплату не платять. Цього населення собі дозво­лити вже не може, тому воно вихо­дить по суботах ось уже скоро як рік.

– Коли у Франції в останній раз був масштабний національний страйк?

– Був масштабний страйк залізнич­ників навесні 2017 року, у вчителів – цього літа, зараз в енергетиків, оскіль­ки їх збираються приватизувати.

– Наскільки важко у вас розпо­чати страйк? В Україні для цього потрібно здолати довгий шлях, а у Франції?

– У Франції в приватному секторі на страйк можна вийти спонтанно, а в державному секторі, де рівень захисту працівника вище і страйки були часті­ше, ввели систему повідомлення за 5 днів, а роботодавцю надали можли­вість організувати мінімальний рівень послуг. Тому нині деякі страйки спо­живач послуг може і не відчути на собі.

Але насправді ліберальні ідеологи все ж таки не можуть усвідомити, що гнів народний є, і він знайде собі вихід. Наведу приклад. У середині жовтня в нас сталося зіткнення пасажирського і товарного потягів. Було поранено ма­шиніста і кількох пасажирів. Таких по­дій не було ніколи, а тепер це сталося через спрощення системи безпеки і контролю. За законом працівник може відмовитися вийти на роботу, якщо іс­нує загроза його безпеці. З юридичної точки зору, це не страйк. І залізнични­ки масово скористалися цією можли­вістю, і рух зупинився на кілька днів. Роботодавець і уряд почали погрожу­вати переслідуванням у суді, кваліфі­куючи це як нелегальний страйк. Але рівень невдоволення був таким потуж­ним, що вони відступили і відмовили­ся від ідеї судових репресій.

Тактика влади – придушити і не ба­чити, а це небезпечна річ, адже в якийсь момент у щось виллється. Демократія, в тому числі робітнича, вона для чого? Щоб домовлятися. Щоб гострі кути згладжувати, шукати компроміс, своєчасно вирішувати проблему. І руй­нування оцих механізмів, придушення активності населення і профспілок – не­далекоглядна політика. Може бути, що іноді нам видніше, ніж десяти держав­ним діячам, навіть якщо вони обрані.

ДИСКУСІЮ ВІВ ЮРІЙ РАБОТА

 

останні публікації
13.12.2019
14 грудня – День ліквідатора
14 грудня в Україні відзначають пам'ятну дату - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 26 квітня...
12.12.2019
Про проекти відновлення пільг чорнобильцям
Комітет Верховної ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів пропонує Кабінету міністрів України розробити проекти законів про...
10.12.2019
10 грудня - Міжнародний день прав людини
10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший міжнародний документ, що включає широкий...
09.12.2019
Атомна молодь обирає медіаграмотність
«Атомна молодь обирає медіаграмотне майбутнє», - таку назву мав семінар – тренінг для молодіжної аудиторії Атомпрофспілки, серед якої були...
09.12.2019
Голова Атомпрофспілки вручив Прем'єр-міністру лист
6 грудня у центральному офісі ДП НАЕК «Енергоатом» у ході представлення Прем’єр-міністром України Олексієм Гончаруком тимчасово виконуючого обов’язки президента...