Зберегти стратегічне підприємство

Зберегти стратегічне підприємство

Олександр Зовва:

«Тримаємо свій фронт, щоб воїнам було куди повернутися»

Трудовий колектив стратегічного для України державного підприємства «СхідГЗК», разом із Атомпрофспілкою, бореться за своє виживання вже не перший рік. Яким був минулий рік для найперспективнішої шахти комбінату «Новокостянтинівської» і які надії на рік прийдешній — у розмові з головою профкому шахти Олександром Зоввою.

Довідково. Новокостянтинівська шахта розташована в Кіровоградській області. Родовище урану було відкрито в 1975 році. За запасами воно найпотужніше у Європі та входить до 10 найбільших родовищ світу. Розвідувальні роботи розпочались одразу після відкриття і завершені наприкінці 1995-го. 2006 року рудник було відокремлено від ДП «СхідГЗК» й утворено ДП «Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд», зі сподіваннями, що так шахта буде швидше розбудовуватися. У вересні 2010 року її повернуто до складу ДП «СхідГЗК» як структурний підрозділ. У липні 2011-го на ній розпочато дослідно-промисловий видобуток уранової руди. До речі, в області є ще 10 розвіданих родовищ, готових до розробки.

Хороші перспективи та погане виконання зобов’язань

На Новокостянтинівське родовище в Україні покладалися великі надії, планувалося, що його розвиток компенсує не тільки ресурси шахт, що мають бути виведені з виробництва, а й забезпечить роботою вивільнених з них працівників. І що ДП «СхідГЗК» таки буде одним із флагманів української економіки, бо виробляє урановий оксидний концентрат, від якого залежить стабільна робота вітчизняних АЕС і така необхідна енергонезалежність України. Проте в останні роки комбінат схожий не на флагманський корабель, а на потопаючий «Титанік».
2018 рік, коли комбінату було встановлено неприйнятну ціну на урановий оксидний концентрат, що не покривала собівартість виготовленої ним продукції, став останнім роком з прибутком. У наступні роки через брак коштів накопичувалися виробничі проблеми і зарплатні заборгованості. Підприємство зупинялося на короткочасні й довготривалі простої, балансуючи на межі повної зупинки виробництва. 2023 року гірничий комбінат знову п’ять місяців не працював.

— Після минулорічного простою ми «зі скрипом» запустили виробництво, бо зупинити його легко, а відновити — складно, — каже Олександр Зовва. — Усе навантаження з планового видобутку руди для трьох шахт комбінату лягло на плечі нашої шахти. На Смолінській видобуток руди припинився, на Інгульській значно знизився. А у нас «кадровий голод»: 200 працівників шахти мобілізовані, утворилося 200 вакансій. У цілому з 4000 працівників «СхідГЗК» кожен п’ятий у лавах ЗСУ. Але головна проблема, і вона перейде з 2023 року у 2024-й, — це заборгованість у заробітній платі. На сьогодні вона становить майже півроку.

Була домовленість, що виплачуватиметься поточна заробітна плата й одночасно погашення заборгованості. Але через бухгалтерські складнощі, пов’язані з податками, так не виходить, тому люди працюють у січні, а заробітну плату отримують ще за червень. І так ми йдемо, заборгованість зарплату «не доганяє». Понад те, невиконання планової виробничої програми створює ризик збільшення цієї заборгованості, бо підприємство отримує фінансування за відвантажену замовнику продукцію.

Міжнародна угода є — потрібні відповідні умови роботи

Минулий рік відзначився для «СхідГЗК» приємною новиною: канадські інвестори з САМЕСO готові вкладатися в ГМЗ (гідрометалургійний завод) і Новокостянтинівську шахту. Вони навіть відвідали ці майданчики. За умовами договору між САМЕСO та ДП НАЕК «Енергоатом» компанія протягом 2024-2035 років постачатиме канадцям урановий оксидний концентрат для виготовлення тепловидільних збірок українським АЕС.

— Це договір НАЕК, ми не є підрозділом Компанії, хоча дуже хотіли б ним бути, — коментує Олександр Зовва. — Ми працюємо для цього єдиного нашого замовника, але у винятково складних умовах. Гарна картинка економіки нашого підприємства важко складається, бо багатьох пазлів не вистачає.

Смолінську шахту зупинено, Інгулінська займається тим, що передроблює нашу руду, бо має можливість відправити продукцію залізницею. Ми возимо свою руду на Інгульську шахту, а вже та відправляє її на ГМЗ у Жовті Води. Частина працівників перейшла до нас зі Смолінської та Інгульської шахт, закриваючи частково наші кадрові потреби. Але як відряджені. Окрім заробітної плати, їм доплачується ще майже 3000 за відрядження. Звичайно, цим не задоволені наші працівники. Бо наче й незначна сума, але має значення. У середньому заробітна плата по шахті становить трішки більше 18000 гривень. У нас рівень заробітної плати не переглядався з 2018 року!

Чому працюють як відряджені? Бо Новокостянтинівська шахта ще будується. Поверхневий комплекс, адміністративно-побутові приміщення не розраховані на велику кількість працівників. Вони вже перевантажені. Проблема також — дістатися на роботу і з роботи: треба витратити у середньому дві години. Місце проживання наших працівників має широку географію: селище Смоліне, міста Кропивницький, Мала Виска, Жовті Води, Кривий ріг та ін. Наша шахта не має власного житла для працівників і розбудованої інфраструктури. А будувати житло у нас немає можливості. Навіть на свій відомчий дев’ятиповерховий гуртожиток у Малій Висці, що конче потребує реконструкції, бракує капіталовкладень.

Перше досягнення для працівників

— Є й гарна новина, — продовжує Олександр Олександрович. — Ми відновили лікувально-профілактичне харчування наших працівників. З першого січня 2024 року працює їдальня у три зміни, як і шахта. Чому для нас це питання таке важливе? Бо ми знаходимося у віддаленні від населених пунктів. Людям, які практично 12 годин перебувають поза домівкою, просто поїсти не було де, не кажучи про якісне харчування. На щастя, немає проблем з постачанням продуктів. На лікувально-профілактичне харчування видаються талони, залежно від умов праці. Раніше доплачували кошти. Це вимога законодавства — лікувально-профілактичне харчування як компенсація за роботу в особливо шкідливих умовах. Доплата до заробітку наче й добре. Але ці гроші, в умовах нашого безгрошів’я, спрямовувалися на інші цілі, адже в кожного з працівників сім’ї.

Трудовий колектив — це сила

На Новокостянтинівській шахті усього 760 працівників з урахуванням 200 мобілізованих. Охват членства у профспілці — 94 відсотки.
— Профспілка приваблює тим, що дає можливість оздоровлення, і працівникові, і членам його сім’ї, отримати матеріальну допомогу, виконує ті соціальні функції, які сьогодні в державі вже ніхто не виконує, — пояснює Олександр Зовва, який є головою профкому з 2011 року. — Але головне: завдяки активному, і навіть бойовому профкому (усього 18 осіб з тими, хто зараз у ЗСУ), проблеми трудового колективу тримаються на контролі. Я дізнаюся про все в колективі через членів профкомів і профгрупоргів, намагаюся швидко втрутитися і проблеми працівників вирішити.

Не завжди, щоправда, вдається стримати стихійно-протестні настрої людей, доведених до відчаю. Як от у липні минулого року, коли працівники Інгульської шахти через заборгованість із зарплати відмовлялися спускатися в копальню.

— Можливо, ми десь не допрацювали, не пояснили людям ситуацію, — каже Олександр Зовва. — Так, люди були доведені до відчаю безгрошів’ям, але також і тим, що були недоінформовані. Ми запросили адміністрацію, не нашої шахти, а комбінату, щоб вони розвінчали ті домисли, що ширяться в соціальних мережах. А щоб упередити такі стихійні дії, було прийнято рішення про відновлення традиції зустрічей адміністрації та профкому з колективами підрозділів.

На мою думку, протест буває доцільним, але як крайній захід, коли питання не вирішується жодним чином. І ми вдавалися до колективних дій, досягали успіху, бо трудовий колектив — це сила. Але більший сенс має спільна робота адміністрації і профспілки. Разом ми сьогодні тримаємо свій, трудовий, фронт. Бо відчуваємо відповідальність і перед нашими хлопцями, які на передовій. Віримо, що з Перемогою вони незабаром повернуться.

Головне — щоб нашим воїнам було куди повернутися.

Лілія СОКОЛОВА