Сьогодні ми спілкуємося з головою організації молоді ППО Рівненської АЕС Давидом Ейвазовим. Про шлях від «путівки за 10%» до лідерства, про «залізні» аргументи та про те, чому сучасний атомник — це передусім волонтер.
Давиде, давай повернемось у 2019 рік. Ти влаштувався на стратегічний об’єкт — Рівненську АЕС. Наскільки свідомим тоді був твій крок у бік профспілки? Чи це було «як у всіх»?
Багато хто потрапляє в профспілку, не до кінця розуміючи, що це за організація. У 2019-му я прийшов в енергоремонтний підрозділ, у цех з ремонту турбінного устаткування. Проходив усі етапи працевлаштування, підписував величезну кількість документів. І ось мій табельник дає мені папір про вступ до Атомпрофспілки. Я запитував: «А що це? Для чого?». Профорієнтація на той момент була, скажімо так, слабенька. Але мені озвучили «залізний» аргумент: у нас є реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Біле озеро», і ти зможеш взяти туди путівку за 10% вартості. Для молодого працівника це спрацювало миттєво: підписую. Думаю, більшість моїх колег на різних станціях починали саме з цього вагомого аргументу.
Коли ти вперше зрозумів, що профспілка — це не тільки про відпочинок, а й про реальний вплив на колектив?
Я завжди був активним, і в школі, і в студентські роки. Коли прийшов на станцію, чітко розумів нашу головну місію: видобуток електроенергії для домівок українців. Але невдовзі мені зателефонував тодішній голова організації молоді РАЕС Євгеній Бураков. Він знав, що я займався КВК, грав у «Лізі Сміху», і запропонував доєднатися до нашої команди. Так я познайомився з капітаном команди «Перли з Полісся» Тетяною Батейко та всім колективом.
Буквально за кілька місяців роботи поїхав у своє перше відрядження до Кропивницького на конкурс КВК серед підприємств атомної енергетики та промисловості. Ми посіли І місце. Це був такий медійний прорив для нашої станції! Саме тоді я почав більше цікавитися, що ще дає профспілка, і усвідомлював: першочергова функція — захист працівників, але дуже вагомим є те, що вона займається розвитком громади та кожного окремого атомника. Я побачив, який величезний вклад робить профспілка в реалізацію проєктів — і для молоді, і для старшого покоління.
Ти пройшов шлях від активіста до члена ради, а потім і до голови організації молоді. Як цей ритм поєднується з основною роботою? Чи не виникає конфліктів із керівництвом через «профспілкові справи»?
Активістом я став у 2020-му, 2022 року мене обрали до ради ОМ, а у 2024-му — головою організації молоді. Скажу чесно: ця діяльність забирає величезну частку особистого, а інколи й робочого часу. Але мені пощастило з керівництвом. У нас є чітке розуміння та підтримка. Вони бачать, що ми це робимо не «просто так», а для майбутнього розвитку та популяризації атомної енергетики в Україні. Для мене це вже частина життя, це моє єдине та улюблене хобі, яким я займаюся практично 24/7. Тепер я переживаю не лише за власні результати, а й за всю команду. Це не страх помилки, а бажання завжди йти вище.
Які кейси організації молоді ти вважаєш найбільш «крутими» та корисними?
Найважливіше — це розвиток професійної діяльності. Це конкурси наукових доповідей та професійної майстерності. Такі заходи дають молодому атомнику реальну можливість бути почутим. Якщо у людини є ідея, як покращити роботу об’єкта, внести свої напрацювання — її почують. Керівництво придивляється до таких особистостей, підтримує їхні проєкти, бере їх за основу. Багато змін, які зараз дають високу ефективність на станції, почалися саме з ініціатив молоді. Ми не просто займаємося спортом чи волонтерством, ми модернізуємо параметри нашої роботи, доводимо їх до сучасних стандартів.
Ти часто вживаєш слово «команда». Як би ти охарактеризував людей, які зараз поруч із тобою в організації молоді?
Це команда професіоналів. Я часто жартую: за таких людей будь-яка інша організація заплатила б величезні гроші, щоб вони на них працювали. А ми все робимо на волонтерських засадах. Чому? Бо ми розуміємо, що розвиток — це про роботу великого і дружнього механізму. Це люди, які популярні у своїх цехах та службах, вони не можуть сидіти на місці. Це ті, кому я можу довіритися на 100%, хто може замінити мене в будь-який момент. Передусім ми — велика сім’я. Це підтримка, яку важко описати словами.
Якими рисами, на твій погляд, має володіти справжній профспілковий лідер? За що ти цінуєш своїх активістів?
Перше: справедливість. Це непроста робота, ти повинен думати не про себе, вміти розділяти чужу думку та підтримувати її. Друге: самовідданість. Ця робота вимагає багато часу. І третє: наполегливість. Якщо ти наполегливий, у тебе вийде все. І ця віддача повертається на моральному рівні. Справедливість та наполегливість — це фундамент сильного профспілковця.
Хто для тебе став головним наставником у цій справі? У кого ти переймав досвід?
Таких людей декілька. Я часто спілкуюся з Павлом Олещуком, ми працюємо разом. Він багато чого мене навчив, інколи навіть казав: «Ось так, як я робив, робити не треба» ☺ Ці поради допомогли мені уникнути багатьох помилок. Величезний вклад зробив Іван Михайлович Мельник — його підтримка дала мені саме те бажання працювати, бо я відчув, що нас готові слухати. Також хочу відзначити Христину Левченко — вона дуже сильний лідер. Бувало, ми з нею сильно сперечалися, але ці дискусії завжди працювали на перспективу. І, звісно, голова ППО Дирекції Аня Заєць — дуже щира людина, яка попри високу посаду залишається простою та відкритою. Спілкування з ними дає той самий фідбек і бажання рухатися далі.
Твоя робота забирає багато сил. Хто допомагає тобі відновлюватися, коли настає момент вигорання?
Моя дівчина. Вона не дотична до атомної енергетики чи державних установ, працює в зовсім іншій сфері. Вона не завжди розуміє всі тонкощі профспілкової структури, але знає, що таке Атомпрофспілка, бо ми разом. Вона приділяє величезну увагу моїй діяльності, підтримує мене усіляко. Їй потрібне неабияке терпіння, бо я можу бути в роботі 24/7. Ми всі не залізні, інколи буває важко, але коли поруч з тобою така людина, вигорання минає дуже швидко. Вона просто не дає мені впасти в цей стан ні фізично, ні морально.
Сьогодні підтримка фронту стала пріоритетом для українців. Як організація молоді ППО РАЕС допомагає армії?
Ми займалися волонтерством ще до повномасштабного вторгнення, і зараз це один з наших головних напрямів. Ми проводимо низку спортивних та благодійних заходів, і усі зібрані кошти передаємо нашій громадській організації «Енергія Перемоги», яка закуповує необхідне обладнання для Сил оборони. Окрім цього, ми постійно допомагаємо дітям із реабілітаційних центрів, ведемо шефську роботу. Зараз ми всі маємо бути одним цілим. Ми працюємо на армію, а армія працює на захист нашої держави. Перемога обов’язково буде за нами.
Що б ти порадив молодим працівникам, які тільки прийшли на станцію і, можливо, ще вагаються — чи варто їм ставати частиною профспілкового руху?
Сподіваюся, що багато молодих людей прочитають це і зрозуміють: якщо у вас є бажання — все вийде. Не бійтеся бути активними. Профспілка дає можливості змінити своє життя на краще. Доєднуйтесь, працюйте, пропонуйте ідеї. Ми чекаємо на кожного!
Марічка СМЕРЕКА