Є історії, які неможливо написати одразу. Не тому, що бракує фактів. А тому, що їх занадто багато. Занадто багато болю, голосів, облич, недомовлених фраз і людських вчинків, які не вміщуються в суху хронологію. Саме так народжувалася документально-художня розповідь про перші дні повномасштабного вторгнення, спротив міста, оборону Запорізької АЕС і про людей, які опинилися в центрі подій світового масштабу — розповідає авторка.
Розкрити суть спротиву
Думка про те, що цю історію потрібно буде колись розповісти, у мене з’явилася на самому початку повномасштабного вторгнення. Нотатки велися щоночі: фіксувалися хронологія, деталі, імена. Але блокнот залишився вдома, в окупованому Енергодарі.
Коли стало зрозумілим, що евакуація — це надовго, розпочалося відновлення перебігу подій на основі нових розмов: спогадів друзів, волонтерів, атомників, військових, людей, які стояли на блокпостах, носили їжу, допомагали штабу, виходили на мирні протести, тримали місто морально й фізично. Кожен, хто ніс мед, сало, ліпив пиріжки, різав тканину, варив обіди, стояв у черзі за хлібом для хлопців, віддавав свої термоси, дощовики, взуття чи в’язав шкарпетки, — теж герой. Але книга мала бути не просто переліком добрих справ. Вона мала передати суть спротиву.
Світ бачив тисячі людей на головній дорозі, що веде до Енергодара. Відео мирних протестів розлетілися міжнародними ЗМІ і стали символом української незламності. Але майже ніхто не бачив того, що залишилося поза кадром: нічних нарад, імпровізованої оборони, взаємної підтримки, розгубленості — і водночас неймовірної здатності діяти. Адже протест — це не тільки момент, коли люди виходять на дорогу. Це ще й величезна внутрішня робота. Маленькі кроки, про які ніхто не знімає відео. І книга саме про це.
Розповісти про кожного
Рішення писати давалося непросто: довго зупиняв страх когось не згадати, щось пропустити, не так розставити акценти.
До того ж герої, без яких неможливо було розповісти цю історію, довго залишалися недоступними: хтось воював, хтось був поранений, хтось пережив полон, хтось перебував в окупації. Деякі історії не можна було розповідати прямо — з міркувань безпеки. Деякі імена треба було приховати. Деякі епізоди — узгоджувати дуже обережно. Бо були речі надто особисті, доволі небезпечні, дуже живі.
Переломним моментом стала поїздка до Києва у вересні 2024 року. За один день відбувалося до десяти зустрічей. Люди говорили, згадували, передавали контакти інших свідків, телефонували одне одному зі словами: «Ти маєш це розповісти». Так окремі фрагменти почали складатися в цілісну картину. Мабуть, настав час, коли відболіло, і люди були готові говорити.
Стало зрозумілим, що вже немає права відступити. Люди відкрили свої серця. І ця довіра була сильнішою за всі сумніви.
Зафіксувати всю багатогранність
Я довго не могла знайти формат, як саме подавати нашу історію. Безліч інтерв’ю, безліч розмов — і наживо, і телефоном — складались як пазли. Кожен пам’ятав щось своє: уривок ночі, окрему фразу, звук, страх, рішення, яке тоді здавалося випадковим, а згодом виявлялося доленосним. І мені дуже не хотілося, щоб це перетворилося просто на перелік: у цей час сталося те, в цей — щось на ЗАЕС, в цей — у виконкомі. Бо війна не запам’ятовується датами й сухими фактами. Вона запам’ятовується людьми.
Саме тому хотілося показати не тільки загальну картину, а й ті окремі моменти, які закарбовуються в пам’яті назавжди. Наприклад, розповісти історію про те, як хлопці хотіли буквально з-під носа в окупантів вкрасти танк. Або як людина, яка все життя була тихою й непомітною, раптом ставала тим, хто бере на себе відповідальність за інших. Мені було важливо простежити, як війна змінювала людей — не абстрактно, а всередині, по-живому.
Знайти потрібний ракурс
Хвилювало й питання про те, як розповісти про Енергодар так, щоб це не була ще одна, схожа на інші, історія про війну?
Бо ми прокинулися не від вибухів. Енергодар не зустрів перший ранок війни так, як багато інших міст України. Ми дізналися про вторгнення з новин. І в цьому була якась моторошна нереальність: ніби війна вже почалась, але місто ще кілька годин жило звичним життям, не усвідомлюючи, що світ уже розколовся навпіл.
І лише коли я почала говорити з хлопцями, які випадково потрапили в Енергодар, зрозуміла, що на нашу історію варто поглянути з їхньої позиції. Вони бачили наше місто вперше. Вони не знали, яким воно було «до». Не мали спогадів, які заважають дивитися прямо. І саме через їхній погляд можна було б показати Енергодар так, щоб його побачила людина, котра ніколи там не була.
Щоб, відкривши книжку, читач зміг не просто прочитати про місто, а ніби пройти його вулицями. Зрозуміти, де були ті блокпости, чому саме ця дорога була важливою, який вигляд мала та площа, чому люди виходили саме туди. Щоб Енергодар перестав бути просто назвою в новинах — і став живим містом із живими людьми, які одного дня опинилися всередині історії, до якої неможливо було підготуватися.
Зберегти пам’ять
Спочатку частина книги увійшла до збірника «Хроніки війни», виданого за підтримки Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради. 9 лютого 2026 року книга офіційно надійшла до бібліотек Запоріжжя та області.
Але хотілося, щоб світ побачила й повна версія розповіді: з документальними світлинами, з епізодами, які не увійшли до друкованого збірника, без скорочень і без втрати живого голосу людей, які довірили свої спогади.
Так з’явилася електронна версія книги «Битва за Енергодар», доступна для читачів у всьому світі, щоб її могли прочитати енергодарці, розкидані нині по різних країнах. Ця книга для них. Щоб вони могли зберегти нашу історію, передати її дітям, надіслати друзям і родичам.
Пізніше вийшов і окремий друкований варіант книги, виданий за власні кошти. Ця книга — не просто авторський проєкт. Це відповідальність перед містом, перед тими, хто загинув, хто пройшов полон, хто залишається в окупації, хто чекає повернення додому, хто тримав Енергодар у перші дні, коли світ ще тільки починав усвідомлювати масштаб небезпеки.
«Битва за Енергодар» — це книга про місто, яке стало символом українського спротиву. І саме тому ця історія важлива не лише для Енергодара. Вона важлива для всієї України.
Допомогти оборонцям України
Повна версія «Битви за Енергодар» стала не лише літературним свідченням, а й інструментом підтримки українських військових: кошти від продажу спрямовуються на потреби Захисників і Захисниць.
Придбати електронну версію книги «Битва за Енергодар» можна за посиланням:
https://budianskan.gumroad.com/l/ciror
Книга доступна для читачів у будь-якій країні світу.
Звіт про придбання РЕБ (захисту радіоелектронної боротьби) для захисників з Енергодара тут
https://t.me/znpp_enerhodar/273
Замовити друковану версію книги можна тут
https://t.me/znpp_enerhodar/271
