У 40-ві роковини аварії на ЧАЕС ми низько схиляємо голови в пам’ять про героїв, які віддали своє життя заради того, щоб уберегти світ від набагато більшої катастрофи та мінімізувати наслідки вибуху ядерного реактора. Ми низько вклоняємося ліквідаторам наслідків аварії, які живуть понині й досі несуть у собі біль спогадів про пережите.
Згадуючи страшні події, також із глибоким співчуттям говоримо про сотні тисяч невинних жертв — людей, які назавжди втратили рідні домівки, які передчасно попрощалися з близькими, які не змогли продовжити свій рід, які втратили здоров’я. Медичні, психологічні, соціальні та екологічні наслідки техногенного лиха ще тривалий час впливатимуть на наше життя.
Тож роковини аварії — це привід вкотре наголосити на тому, що історія Чорнобиля не є перегорнутою сторінкою. Ліквідація наслідків катастрофи триває й сьогодні. Працівники Чорнобильської станції і підприємств Зони відчуження роблять неоціненний внесок у реалізацію проєктів з радіологічної безпеки. Хоч як прикро це визнавати, на місце слова «неоціненний» нині стало слово «недооцінений»: персонал, який працює у шкідливих умовах, не має конкурентних зарплат. Відплив професіоналів ставить під загрозу контроль за небезпечними об’єктами та роботу над утилізацією ядерних відходів, яка є запорукою подальшого функціонування всієї атомної енергетики України.
Атомпрофспілка наполягає: обстоювання гідного рівня оплати праці, забезпечення належних умов роботи і надання працівникам соціальних гарантій — це більше, ніж турбота про персонал Зони відчуження. Це інвестиція, необхідна для колективної безпеки України та всього континенту. Разом ми повинні довести, що уроки Чорнобиля — вивчені.
З повагою, Валерій МАТОВ, Голова Атомпрофспілки