Згадуючи Олександра Валентиновича, його колеги розповідають про те, які принципи закладалися в профспілкову організацію атомників на етапах її утворення та розвитку, про те, як надалі ці принципи масштабувалися на Всеукраїнському рівні, коли Олександр Юркін очолив Федерацію профспілок України.
Ці спогади звучать актуально й сьогодні, коли постає питання про майбутнє профспілкового руху в умовах війни, й ефективні рішення щодо його організації виходять на передній план.
Людина з великим серцем
«Олександр Валентинович завжди вмів знайти слова підтримки і надихнути на нові досягнення, адже його серце було відкритим для кожного», — згадує нинішній Голова Атомпрофспілки Валерій МАТОВ.
Він був чудовою людиною — це найперше, що слід було б сказати! Для найближчого кола соратників він був справжньою душею компанії. Для партнерів у соціальному діалозі — вимогливим переговірником. Але всі, хто його знав, погоджувалися: це був непересічний лідер.
Часи, коли за ініціативою Олександра Юркіна створювалася Атомпрофспілка, були непростими. Після розпаду СРСР організацію потрібно було вибудовувати практично з нуля. Першими до спілки увійшли п’ять атомних станцій (їхні ППО раніше були українською частиною профспілки атомників СРСР). Згодом до станційників долучилися представники атомної промисловості з майданчиків у Жовтих Водах і Дніпродзержинську, які колись підпорядковувалися засекреченому Мінсередмашу. У промисловців-профспілківців структура й дисципліна були строгими, як в армії, тож нам було чого повчити колег! Але попри те, що підходи в попередніх профспілкових структурах дещо різнилися, чудовому організатору Юркіну вдалося об’єднати колектив.
Було створено єдиний центральний апарат профспілки. Серед колег, які в перших рядах долучилися до його роботи, і досі продовжують працювати Олена Колесникова, Надія Кручинська, Валерій Сіпєєв.
Під керівництвом Олександра Валентиновича зусиллями команди у стислі терміни було створено страхову компанію для профспілківців, добровільне об’єднання «Атомспорт», «Атомпрофоздоровницю», а також втілено багато інших ініціатив.
Паралельно з налагодженням внутрішніх процесів Олександр Юркін вів дуже активну роботу з державними структурами, і його зусилля призводили до того, що до думки спілчан дійсно дослухалися.
Завдяки рішенням, які ухвалювалися першим очільником Атомпрофспілки, було створено дійсно унікальний профспілковий союз. Багато з принципів роботи, які впроваджувалися на загальнодержавному рівні Федерацією профспілок України, витоково були реалізовані саме в профспілці атомників.
Колегу, вчителя, лідера я згадую з величезною пошаною і глибокою вдячністю, так само як і всі ті, кому пощастило працювати разом із ним.
Юркін — людина, яка визначила орієнтири наперед
«У 2000-х роках, коли я приєднався до профспілкової команди, Олександр Валентинович дав старт багатьом проєктам, які стали визначальними для подальшої роботи, — розповідає Павло Прудніков, заступник Голови Атомпрофспілки. — Що ж до особистих якостей засновника нашого союзу, то вони, на мою думку, є взірцевими для спілчан».
Олександр Валентинович повсякчас продовжував упроваджувати в профспілкове життя новітні підходи. Він налагоджував контакти із зарубіжними профспілками та уважно придивлявся, котре із прогресивних рішень варто у них запозичити. Пропонував і власні ідеї.
Олександром Юркіним було створено систему юридичної підтримки, службу з охорони праці, страхову компанію для спілчан. Було засновано газету «Атомник України», де я був редактором відділу профспілкової роботи. Організовано молодіжне крило Атомпрофспілки, яке з часом Олександр Валентинович запросив мене очолити.
Ставка — на молодь
Сьогодні це складно уявити, але підтримка молодіжного руху розпочиналася на тлі певного спротиву. Частина консервативно налаштованих представників старшого покоління не вважала за потрібне давати молоді якісь повноваження, фінансувати молодіжні заходи, виділяти представницькі квоти на підставі молодого віку.
Олександр Юркін, натомість, дуже добре розумів, що без молоді профспілковий рух приречений на згасання через кадровий голод. Він усвідомлював: критично налаштованих молодих працівників, які сприймають профспілки як радянський рудимент, не вдасться примусити до членства. Але натомість їх можна зацікавити! Це й стало метою молодіжного руху. Активісти доводили, що навчальні семінари, спортивні змагання та інші івенти — це весело, драйвово і корисно водночас. Молодіжна спілка створила простір, де вчилися планувати, організовувати заходи, вести дискусії, проводити вибори, звітувати тощо. Озираючись, ми бачимо, що школа «молодіжки» стала кар’єрним трампліном для багатьох нинішніх керівників як профспілкових, так і адміністративних структур. І нині, коли вони дискутують під час колективних переговорів, легше знаходять спільну мову. Лишається тільки радіти, що Олександр Валентинович свого часу знайшов аргументи на користь того, щоб інвестувати зусилля у виховання молодих фахівців.
Талант переговірника
Уміння переконувати співрозмовників завжди було сильною стороною нашого профспілкового лідера. Він діяв делікатно: кожного і завжди уважно вислуховував, погоджувався з аргументами опонентів, якщо вони були слушними, нівелював гострі висловлювання жартами, відволікав від різких суперечок перервами на чай-каву… Але за м’якою формою перемовин ховалася залізна хватка, міцна, як у бійцівського пса. Переговори не закінчувалися доти, доки Олександр Юркін не досягав результату. Він ніколи не відступав від тих рішень, які вважав справедливими, і ніколи не зраджував своїх переконань.
Позиція максималіста
У 2005 році Олександр Валентинович обійняв посаду Голови Федерації профспілок України, прагнучи впровадити успішні напрацювання Атомпрофспілки на всеукраїнському рівні. Він діяв упевнено, беручи на себе відповідальність як за власні рішення, так і за дії своїх соратників. І саме гостре відчуття відповідальності стало однією з причин, через яку у 2008 році Олександр Юркін припинив профспілкову активність. Після того, як один із членів його команди отримав підозру в кримінальній справі, Олександр Валентинович вийшов на трибуну і повідомив, що більше не має морального права бути Головою ФПУ. Людина кришталевої чесності, він дуже прискіпливо ставився до чистоти своєї репутації й не міг ухвалити іншого рішення.
Згадуючи з вдячністю
Спогади людей, які знали Олександра Юркіна, сповнені теплом. Для багатьох він назавжди залишився «татом Юркіним», як його називала молодь. Дивлячись на його портрет, який висить у мене в кабінеті, я подумки звертаюся до Олександра Валентиновича як до рідної людини.
Лідер, який буз взірцем інтелігентності
Людмила Гап’юк, багаторічна співробітниця газети «Атомнок України», з глибоким жалем згадує про Олександра Валентиновича, людину, яка добру половину життя віддала профспілковій роботі: від заступника голови профкому Чорнобильської АЕС до Голови Федерації профспілок України. Але найріднішою для нього була Атомпрофспілка — переконана Людмила Яківна.
Спогади про Олександра Юркіна — то про найдорожче, що було для мене в Атомпрофспілці, про «Атомник України», бо впродовж 20 років мала честь бути заступником головного редактора, а потім і головним редактором часопису.
Саме з ініціативи Олександра Валентиновича зʼявився на світ наш «Атомник». Він схвалив кандидатуру головного редактора Миколи Петриченка, співбесіду з Головою Атомпрофспілки пройшли усі без винятку творчі співробітники газети. Добір кадрів був дуже скрупульозним. Окрім професійних навиків потрібні були й відповідні моральні якості.
Ми чесно і віддано працювали на загальну справу — захист спілчан. Ніколи не відчували тиску з боку засновників газети, зокрема і Олександра Валентиновича.
Як і в кожній роботі, у нас були певні промахи. О. Юркін умів зробити зауваження, нікого не образивши. Ми, люди творчі, завжди відчували в ньому оту вроджену інтелігентність, а ще доброзичливість та порядність. Так, він умів натиснути, коли було потрібно, умів бути жорстким, але не жорстоким. Він не дозволяв розслаблятися у роботі. Коли звучала його фраза «дорога ложка до обіду», то мусів бігти і робити усе понад оперативно, хоч ніч не спи, але на ранок видай потрібну інформацію.
Цей профспілковий лідер знав чого хотів, умів не лишень націлити на результат, надихнути, а й простимулювати. Ми мали нормальні зарплати, премії, автори дописів у газету — гонорари. В редакції «Атомника» за часів Олександра Юркіна було 6 штатних працівників і один позаштатний. Окрім щотижневої газети ми ще випускали щомісяця тематичну «Бібліотечку «Атомника України».
Олександр Валентинович знав силу друкованого слова, тому ніколи, ні за яких часів та обставин не допускав думки закрити газету. Хоча «ініціаторів» вистачало.
Олександр Юркін був авторитетним лідером. Але ніколи не був авторитарним, він не обмежував ініціативу, завжди враховував думку колективу, поважав своїх колег. Таким залишився у памʼяті назавжди.
Він — феноменальна людина!
Михайло Гук, голова ППО ХАЕС — про своє знайомство із засновником Атомпрофспілки, про цінності, які він перейняв від нього, та про ті досягнення, що стали можливими завдяки спільній праці.
Ставлюся до Олександра Валентиновича з безмежною повагою, це мій профспілковий батько, бо він практично за руку привів мене у профспілку. Згодом, очоливши профспілковий комітет на ХАЕС, я став наймолодшим членом президії Атомпрофспілки. Він тоді на мене, як на коника, поставив. І сподіваюсь, не пожалкував.
Пам’ятаю, Валерій Олексійович, за дорученням Юркіна, тоді провів зі мною прискіпливу співбесіду, перевіривши мої анкетні дані, і дав добро. Мабуть, також вирішальним фактором стало те, що в колективі атомників я мав непоганий рейтинг — адже до цього працював заступником директора з виховної роботи Нетішинської ЗОШ №2, де навчалися діти більшості атомників.
Видатні досягнення
Олександр Валентинович був справжнім лідером і видатним стратегом. Він — феноменальна людина! За його керівництва Атомпрофспілка зазнала справжнього розквіту: було створено безліч структур. Одним із найбільших досягнень Юркіна стало створення потужної системи соціального захисту для працівників атомної галузі. Під його керівництвом була заснована «Атомпрофоздоровниця», яка забезпечувала відпочинок та лікування спілчан; страхова компанія «Енергогарант», що займалася страхуванням ризиків, в тому числі медстрахуванням спілчан, і компанія «Енергополіс», що займалася накопиченням та розподілом так званих сертифікатів, отриманих від приватизації майна колишнього СРСР.
Він умів організувати, мобілізувати людей, вести їх за собою. Завдяки його інтуїції та аналітичному мисленню Атомпрофспілка й досі посідає провідні позиції.
Стиль керівництва
Звичайно, Олександр Валентинович був доволі вимогливим керівником, але й безмежно справедливим. Інколи він «виховував» і мене, коли я намагався «залетіти за хмари». Часом мені відчутно «прилітало». Приміром, одного разу всі поїхали в Рим на профспілковий захід, а я — ні. Але то було по ділу. Пам’ятаю лише позитив від спілкування з ним. Олександр Валентинович бачив у мені перспективу, тому часто брав мене з собою, коли треба було ухвалювати непрості стратегічні рішення. Були й веселі, й доволі сумні випадки. Він завжди намагався знайти найкращий варіант для своїх підлеглих, навіть якщо це означало йти на певні жертви.
Справа його живе
Усе, що робив він, було зі знаком оклику! Навіть сьогодні, коли згадую Олександра Валентиновича, у мене на серці неспокійно. Адже ми втратили визначного лідера, чия відданість справі та вміння згуртовувати людей були справді унікальними. І він міг би зробити ще багато для розвитку профспілкового руху. Але його спадщина продовжує жити, надихаючи нові покоління профспілкових активістів. Олександр Валентинович Юркін назавжди залишиться в пам’яті як один із найвизначніших діячів профспілкового руху в Україні.
Жоден інший лідер тоді не зміг би досягнути подібних результатів.
Сергій Українець, ексзаступник Голови Федерації профспілок України, — про роботу Олександра Юркіна на посаді очільника Федерації профспілок України.
На момент обрання Олександр Валентинович уже мав вагомий профспілковий досвід в атомній енергетиці, і він отримав шанс масштабувати ці напрацювання.
Задум вдався. За короткий час Юркін переформатував внутрішню роботу ФПУ як наймасовішого профспілкового об’єднання, вибудував ефективну систему участі профспілок у творенні державної соціальної політики.
Тристоронній діалог — на вищий щабель
Олександр Валентинович очолив ФПУ, коли в суспільстві після Помаранчевої революції вирували емоції, і не всі вони були позитивними щодо профспілок, хоча саме профспілки значною мірою взяли на себе матеріальне забезпечення Майдану, надали місце для його штабу.
Потрібно було налагоджувати механізми співпраці з новою владою і об’єднаним бізнесом. Юркін на всіх рівнях повторював, що в центрі державної політики повинна стояти людина праці, та нагадував, що ефективна економіка може бути побудована лише на рівноправному партнерстві. І це дало результат.
Олександру Юркіну вдалося підняти соціальний діалог і Генеральну угоду на новий рівень: профспілки стали одним із трьох суб’єктів, які разом із держструктурами та об’єднанням роботодавців визначали трудову і соціальну політику держави.
На захист трудових прав — спільно з людьми
Одним із інструментів впливу стали масові протестні акції. Їх застосували, коли у 2006 році МВФ наполягав на три–чотириразовому підвищенні плати за газ, електрику та інші комунальні тарифи, а Уряд підготував відповідні рішення. При цьому — жодних пропозицій щодо компенсаторного підвищення зарплат і пенсій.
На перший великий мітинг у Києві в травні приїхали 50 тисяч спілчан. Це здалося владі непереконливим, реакції не було. Наступного разу, 27 червня, на Майдані зібралися вже 100 тисяч. З урахуванням заходів у регіонах, у протестах тоді взяли участь майже 1 мільйон спілчан. Підключилася преса. Суспільство відчуло свою силу.
Це був перший випадок, коли профспілкова організація провела настільки потужні акції. Переконавшись у народній підтримці ФПУ, керівництво МВФ послабило вимоги, а регулятор — Національна комісія регулювання електроенергетики — пішов на поступки. Тоді й було досягнуто домовленості про збереження попередніх цін для понад 70 % населення (за умови споживання газу й електроенергії, що не перевищує встановлений ліміт).
Відвойовані ФПУ «профспілкові» тарифи діяли ще впродовж семи років і приносили українським сім’ям до 100 млрд грн вигоди щорічно.
До того ж після протестів до нової Генеральної угоди було внесено норму, за якою будь-яке підвищення цін на газ, електрику, зв’язок, проїзд у транспорті тощо має проходити погодження зі Спільним представницьким органом профоб’єднань. Ця норма також діяла доволі тривалий час.
Внутрішні реформи ФПУ — заради успіху
Протестні акції спрацювали — але гріш ціна була б профспілкам, якби вони вміли лише критикувати і протестувати. Аби ФПУ завжди могла генерувати дієві, аргументовані рішення, слід було осучаснити алгоритми їх формування, проходження і втілення.
Насамперед потрібно було згуртувати всі профспілкові організації, зробити так, щоб життя вирувало у Федерації повсякчас, а не від президії до президії. Для цього було запроваджено щотижневі селекторні наради, які об’єднували до 70 представників усіх членських організацій, дозволяли чути позицію первинок.
На них виявляли гострі питання, больові точки, контролювали виконання ухвалених рішень, обмінювалися досвідом. Це запустило зовсім інший темп роботи.
Змінилася робота апарату ФПУ. Юркін наполіг на ретельному контролі фахівцями важливих звернень і пропозицій до державних органів та за розглядом досягнутих домовленостей. Було вибудовано систему прямих фахових горизонтальних зв’язків із профільними спеціалістами, обміну інформацією. Це дозволило виводити прийняття державних рішень на якісно вищий рівень.
Ухвалення державних рішень — з огляду на думку профспілок
В Уряді і в міністерствах побачили, що профспілки не лише мітингують, а й пропонують конструктивні підходи. Керівники виконавчої влади переконалися, що тісна співпраця з профспілками, робота над їх обґрунтованими пропозиціями мінімізує ризик ухвалення незрілих рішень, які потім викликають шквал критики або відкритий спротив суспільства.
Було забезпечено можливість участі лідерів профспілок у засіданнях Кабінету Міністрів, в обговоренні внесених на розгляд питань, аргументації своєї позиції. До урядових комітетів увели представників профспілок, які допомагали всебічно вивчати питання і знаходити справедливий баланс в інтересах держави, бізнесу і працівників.
Для підтримки високого експертного рівня Олександр Юркін укомплектував апарат ФПУ висококваліфікованими спеціалістами.
Механізми, впроваджені Олександром Валентиновичем, дають результати й сьогодні — наприклад, це нещодавня індексація пенсій, яку з 1 березня відчули понад 10 мільйонів ветеранів праці. Чіткий, а не розмитий у часі термін індексації — 1 березня — був законодавчо зафіксований чотири роки тому саме з ініціативи ФПУ в рамках соціального діалогу.
До світового визнання — заради трудящих
Ще один із напрямів, де Олександр Валентинович забезпечив радикальний прорив, — це міжнародна співпраця. Саме він розтопив кригу недовіри, розкрив для українських профспілок двері у світ, провівши ФПУ в 2005 році до Міжнародної конфедерації вільних профспілок — найбільшого світового профоб’єднання.
Потім, у 2006 році, коли це об’єднання реорганізовувалося, Федерація профспілок уже стала співзасновником Міжнародної конфедерації профспілок.
Відкрилися зовсім інші можливості впливати на донесення позиції і формування рішень ООН, Європейського Союзу, конвенцій, міжнародних трудових норм у штаб-квартирі Міжнародної організації праці в Женеві.
ФПУ зробила і продовжує робити свій внесок у напрацювання міжнародних стандартів, які потім ратифікуються нашим парламентом і застосовуються в Україні як норми національного трудового і соціального права.
Це — лише частина фактів із багатої історії ФПУ, які відбулися завдяки зусиллям, авторитету, лідерству Олександра Юркіна.
Керівництво Федерацією профспілок України було порівняно нетривалим — усього три з половиною роки, але його стиль, яскраві, вагомі результати ще не одне покоління українських профспілковців добре пам’ятатиме і згадуватиме свого керівника з глибокою повагою.