Хоч би як намагався агресор скористатися погодою та заморозити нашу країну, українці тримаються й знаходять у собі сили бачити в зимі не тільки загрозу, а й неймовірну красу. А працівники національних природних парків відшукують можливості для того, щоб продовжувати дбати про охорону довкілля.
Робота триває
«Як і вся Україна, ми відчуваємо складнощі, обумовлені холодною сніжною зимою та нестачею електроенергії внаслідок ворожих обстрілів, — ділиться актуальними проблемами голова ППО НПП «Північне Поділля» Сергій Тимкевич. — Люди виживають самі й допомагають вижити звірям і птахам. Любов до своєї роботи, попри мінімальні зарплати, спонукає до того, щоб продовжувати виконувати завдання, що постають перед природоохоронцями взимку — це відстежування кількості тварин за слідами, підгодівля лісових мешканців, які також потерпають від холодів, тощо. Через сніг не всюди у парку можна дістатися; через нестачу електрики — не всі питання вдається вирішити на робочих місцях, тож беремо роботу додому. Але життя триває, його зігріває віра в перемогу».
У гості завітали червонокнижні велетні
Визначною подією для працівників парку стала поява неподалік підконтрольної їм території великого стада зубрів. «Уперше ці тварини з’явились у Бродівському краї 1981 року, — розповідає Михайло Шишка, природоохоронець НПП «Північне Поділля». — Сюди привезли 12 особин з Литви, зі спеціалізованого розплідника «Нав’яместіс» (Naujamiestis). Їх помістили у спеціальний вольєр на території тодішнього Державного мисливського господарства «Стир», а згодом випустили у відкриті природні угіддя. Поступово тварини розмножувалися. На початку 2000-х їх уже було приблизно 40 особин. У 2018 році, в березні, я нарахував 70 особин. 2024-го восени приблизно таке ж стадо було мною зафіксовано на відкритому полі між селами Лагодів та Ковпин.
Цьогоріч, сфотографувавши поголів’я, я нарахував у стаді вже 98 особин, не враховуючи певної кількості маленьких телят, які ховалися за своїми мамками. У пошуках їжі зубри вийшли на поле між селами Лагодів, Мідне та Берлин, на якому фермери залишили незібраною сою. За слідами стада можна бачити, що тварини не мігрують лісами, а тримаються поруч із цим полем. Судячи з посліду, якого на полі дуже багато, зубри не голодують.
Сучасне стадо вже не таке лякливе, як це було раніше, воно допускає до себе на відстань до 200-300 метрів. За офіційними даними від місцевих єгерів, стадо всіх зубрів у цій місцевості налічує майже 130 особин».
