У цьому переконаний голова ППО Хмельницької атомної станції Михайло Гук. Адже ключова цінність — людина праці — не повинна бути винесена на периферію трудових відносин. Вона повинна перебувати у фокусі уваги.
Михайле Володимировичу, ви — один із найдосвідченіших профспілковців: приєдналися до профспілки у 1997 році, у 2002-му — очолили організацію на ХАЕС. Коли ви побачили, що можете бути більше, ніж рядовим спілчанином?
Це зрозумів усе ж таки не я, а мої колеги ☺ А якщо говорити про моє захоплення ідеєю профспілкового руху, то в цьому дуже важливу роль відіграв семінар атомників, започаткований Наталією Миколаївною Скорих у «Гілеї». Це були не просто навчальні заходи — на моїх очах вони перетворювалися на справжні фестивалі, що ставали стимулом для профспілковців триматися своїх переконань і продовжувати працювати, виконувати роботу, за яку тебе частіше сварять, ніж хвалять.
Уперше я потрапив на семінар 2001 року, на той момент я був головою цехового комітету електричного цеху Хмельницької АЕС. Познайомившись з іншими делегатами, відразу відчув: або ти цілком інтегруєшся у цю спільноту, або вона тебе повністю відкине. Я інтегрувався, і настільки потужно, що актив у 2002 році обрав мене головою профспілкового комітету. Тоді це відбувалося без інтриг, дослухаючись до рішень трудового колективу.
Як набиралися досвіду на керівній посаді?
Завдяки «дружнім потиличникам», які я отримував від аксакалів профспілкової роботи — тієї ж Наталії Миколаївни, Олександра Пономаренка, Олега Гнатюка. Мені було ледь за тридцять, я був наймолодшим, тож зі мною панькалися: навчали, наставляли.
Для профспілкового лідера важливий не лише досвід, а й особисті якості. Ваша позиція завжди звучала дуже виразно і безкомпромісно!
Те, що я був найгучнішим — це точно! Подивіться на старі фотографії з наших акцій протесту — там завжди Гук стоїть з мегафоном у руках. Я навіть дивуюся тому, що мене, як найгаласливішого бунтівника, жодного разу не затримали.
З якими найбільшими викликами стикалася профспілка, які події найяскравіше врізалися в пам’ять?
Напевно, всі, хто працював у 1990-х, не забудуть тих часів, коли замість зарплати видавали чекові книжки. Своєчасність виплат була актуальним питанням приблизно до 2005 року. Надалі йшлося вже про підняття зарплат.
Озираючись, ложку дьогтю (тобто проблемні питання, з якими не погоджувалася профспілка) можна знайти у кожному з періодів. Але те, що відбувається зараз, вважаю найбільшим викликом.
Ідеться не тільки про наше підприємство (щодо нього впевнений — пропозиція виділити профспілці кошти лише за тих умов, що вони будуть заздалегідь розподілені так, як вкаже адміністрація — це неприпустиме втручання в роботу профспілки). Я переконаний, що нині на державному рівні розпочалися утиски профспілкового руху.
На сьогодні в Україні і так лишилося всього-на-всього кілька потужних профспілкових об’єднань. Схоже, їхній вплив намагаються мінімізувати. На користь роботодавців намагаються переписати закони, які регулюють трудові відносини. А як оцінити той факт, що у профспілок відібрали Будинок профспілок?! Це вже межує з абсурдом!
У жодному разі я не можу погодитися з тим, що поняття «людина праці» — це радянський анахронізм. Так, в СРСР було багато того, за що цю країну називають в’язницею народів. Але раніше для профспілковців у центрі уваги стояла людина — а тепер її відсувають убік.
Будемо сподіватися на те, що профспілки зможуть відстояти свій вплив. Як би охарактеризували роботу профспілкової організації на ХАЕС?
Вона працює, і навіть має певні здобутки. Звісно, виклики воєнного часу значно скоригували нашу діяльність. Сьогодні усі заходи, які ми організовуємо, нерозривно пов’язані з благодійністю. Все, що ми проводимо тут, під мирним небом, відбувається з подякою хлопцям і дівчатам, котрі боронять нашу країну, і ми повинні, працюючи на місцях, робити все залежне від нас для наближення довгоочікуваної перемоги.
Профспілковці ХАЕС задають тон і в зборі особистих коштів. Саме вони започаткували такі ініціативи, як передача 50% від 13-ї зарплати та коштів, зароблених за один із днів щомісяця, на потреби війська. За бажанням працівника, ці гроші можуть бути переведені або на рахунок Національного банку України, через який здійснюється фінансування ЗСУ, або на рахунок нашої громадської організації «Енергія сердець», яка на сьогодні вже стала потужним центром підтримки військових з налагодженою системою зв’язків.
Які заходи стали найпам’ятнішими?
Це величезна кількість активностей, організована нашою молодіжною організацією, заходи стали іміджевими для всієї компанії, у них із задоволенням беруть участь мешканці різних міст.
Серед прикладів успішних проєктів молодіжної організації — і брейн-ринг, і напівмарафон «Енергія», і велозаїзд «З Україною в серці», сімейні перегони, спринт-тріатлон «Голубі озера-25», «Козацький» дабл», «Козацька верста» та «Акватлон», «Атомрейс», який зібрав величезну кількість учасників цьогоріч, Вело-100 «Мале Полісся», трейл «Забіг стежками Нетішина». Окрім молоді, до таких проєктів активно долучається й спортивно-масова комісія.
Загальна сума, зібрана завдяки благодійним заходам, становить 746 тис. грн. Її було передано нашій ГО «Енергія сердець».
Одним зі спортивних напрямів, особливо популярним на ХАЕС, є риболовля…
Таку можливість надає нам ставок-охолоджувач станції. Зараз, під час перереєстрації Клубу рибалок-аматорів ХАЕС, я не можу назвати точну кількість учасників, але зазвичай цей клуб був найбільшим рибальським об’єднанням в Україні. Змагання, які ми проводимо, з одного боку, дають можливість зібрати відчутні суми для підтримки фронту. З другого боку, вилов хижої риби, що полює за біомеліоративними породами риб, є необхідним для підтримки екобалансу та обмеження біологічних перешкод для роботи АЕС.
Ще одна принада рибної ловлі — у її психотерапевтичному потенціалі. Окрім змагань і толоки з прибирання навколо водойм, ми цього року провели три рибальські заходи для військових, які перебувають на реабілітації в медико-санітарній частині Нетішина. Для хлопців це була чудова нагода відключитися від негативу і перемкнути увагу на поплавець. Опісля ми частували бійців смачною рибальською юшкою.
Способом відновитися й оздоровитися для працівників станції стають і туристичні поїздки?
Цим напрямом займається наша культурно-масова комісія. Традиційні для нас масові заходи сьогодні під забороною — аби уникнути скупчення людей, але в комісії дуже добре розуміють значення відпочинку. Тож у 2025 році було організовано туристично-оздоровчі поїздки мальовничими місцинами України і закордоння. Були також путівки у пансіонати і санаторії.
За рік вдалося оздоровити 395 дітей на суму 14 504 400 грн.
На жаль, на наступний рік нам намагаються нав’язати такий кошторис, в якому на оздоровлення коштів уже не буде.
Яким бачите вихід із ситуації, що складається?
Найімовірніше, остаточно взаємини адміністрації і профспілки вдасться збалансувати після закінчення війни, і я сподіваюся на те, що вони поліпшаться.
Марічка СМЕРЕКА, Любов НАТОЧІЙ