Якби питання майбутнього цього уранового об’єкту зводилося до того, де правильно поставити кому у дилемі «доопрацювати запаси не можна закрити» — це було б ще півбіди. Найбільша проблема у тому, що часу на розмірковування про розстановку ком немає: будь-яке із рішень вимагає термінових дій, аби шахта не спричинила екологічне лихо в регіоні.
Немає розуміння, що буде далі
Одна з найбільших проблем Смолінської шахти — це невизначеність щодо її майбутнього, наголошує Олена Шраменко, виконувачка обов’язків голови профкому Смолінської шахти.
В України немає досвіду закриття відпрацьованих уранових родовищ. Тож немає і чіткого плану щодо подальших дій: ані покрокового переліку заходів із закриття шахти і її надійної консервації (бо без нього підземні води затоплять шахту і створять екологічне лихо для всього регіону); ані алгоритму, який дозволив би підняти на поверхню ті залишки руди, що вже підготовлені до видобутку. Повномасштабне вторгнення тільки додало біди — і людям, і виробництву. Багато з наших колег приєдналися до лав ЗСУ. На жаль, ми отримуємо інформацію про багатьох загиблих. Але є й воїни, які вже повернулися до колективу. Я нині виконую обов’язки голови профкому, бо наш обраний очільник, Володимир Миронов, нині перебуває на військовій службі.
У нас є порозуміння з адміністрацією шахти, однак немає розуміння, що буде з урановидобувним підприємством у Смоліному в подальшому. Зараз видобуток руди на шахті призупинено, люди працюють над відкачуванням води та над необхідним поточним ремонтом.
У майбутньому нам би хотілося, щоб видобуток продовжився. Всі ми хочемо працювати. Я дуже люблю свою роботу, присвятила їй уже 17 років, зараз я — машиніст підіймальної машини. Із гірничою справою пов’язана вся родина — батьки, жителі Смоліного, чоловік, який відпрацював у забої 26 років, син, який нині працює на Новокостянтинівській шахті.
Ми всі сподіваємося на краще — на закінчення війни, на визначення майбутнього Смолінської шахти. Для того, щоб її подальша доля не була пов’язана ані з соціальною, ані з екологічною катастрофою, підприємству вкрай потрібна державна підтримка.
Визначити майбутнє міста і шахти
Смолінска шахта — містоутворююче підприємство. Селищний голова Микола Мазура прекрасно усвідомлює, наскільки важливою є доля шахти для населення, і вважає, що держава повинна навести лад.
Ситуацію в Смоліно я описав би як контрольовану: зусиллями різних гілок влади, в тому числі і місцевої, кризи немає. Ми прагнемо того, щоб всі складові господарства нашої громади працювали, вирішували свої виробничі питання, підприємства мали доходи, люди отримували зарплатню, сплачувалися податки і щоб ми цим самим зміцнювали нашу державу в тому числі і її обороноздатність.
Що ж стосується Смолінської шахти, то я переконаний, що не тільки на неї, а й на увесь ДП «СхідГЗК» держава мусить звернути прискіпливу увагу. На мою думку, правоохоронні органи повинні ретельно вивчити ситуації, які виникали на підприємстві, і визначити, яку роль відігравали у них керівники ДП «СхідГЗК». Нічого не можу сказати про нинішнього очільника, В. Скрипніка, оскільки він пропрацював недовго. Йдеться про його попередників. Необхідно провести розслідування і поставити крапку в цих питаннях. Бо та турбулентність, яка відбувається на комбінаті, схожа на спробу заподіяти шкоду інтересам держави.
Потрібно визначитися: або ми ставимо на чолі держпідприємства толкових менеджерів, і ці керівники виводять його на рентабельний рівень, або ми віддаємо уранові підприємства під інвестування, але вже без ДП «СхідГЗК».
Нині, враховуючи значне зростання цін на сировину, не вирішувати питання роботи Смолінської шахти, в тому числі, щодо доопрацювання запасів вважаю неприйнятним і неприпустимим.
Необхідно також зберегти соціальну інфраструктуру, яка належить підприємству. Якщо воно наразі, борючись за виживання, не може утримувати ці об’єкти, їх слід було б передати у комунальну власність.
