Україна робить ставку на розвиток атомної енергетики, але парадокс у тому, що її ключова сировинна база — урановидобувна галузь — стрімко деградує. Так Новокостянтинівська шахта, яка відпрацьовує найбільше й найперспективніше родовище уранових руд, працює на межі технічних і кадрових можливостей. Голова ПО НКШ Олександр Зовва наголошує: підприємство тримається лише на тому запасі міцності, який формувався десятиліттями. Але цей запас закінчується.
Війна вибила основу
«Сьогодні ми існуємо на тому потенціалі, що є. Війна внесла свої корективи», — каже Олександр Олександрович. Частина кістяка колективу — професіонали, яких на шахті називають «людьми старого гарту», зараз воюють.
Зі Смолінської шахти мобілізовано 116 працівників, із Новокостянтинівської — близько 150. І це не рядові робітники, а кращі спеціалісти своїх напрямів. «Це ті, хто вмів працювати і працював. Багато з них пішли добровольцями ще у 2022 році», — наголошує профспілковий лідер.
Уран є, але грошей немає
Після скорочень та вимушених простоїв на підприємстві різко впав технічний потенціал. Із трьох шахт СхідГЗК сьогодні працюють дві — Новокостянтинівська та Інгульська. Вони разом видають руди на 26–28 тонн ураново-оксидного концентрату на місяць. Але цього недостатньо.
«Тільки фонд заробітної плати — до 80 мільйонів на місяць. А ще енергоресурси, ремонти, обладнання. Комбінат не в змозі розрахуватися за все це. Коштів бракує, і ця сума — понад 100 мільйонів щомісячно», — пояснює Олександр Зовва.
Певний час ситуацію рятував «Енергоатом». У вигляді постачання реагентів для гідрометалургійного заводу, сірки для сірчанокислотного. Також за допомогою НАЕК було погашено нещодавню заборгованість у заробітних платах за пів року. Але нині структурної фінансової моделі немає.
Шахта недобудована і на межі виснаження
З 2011 року на Новокостянтинівській шахті ведеться дослідно-промисловий видобуток урану. Видобуток почали паралельно з будівництвом — і цей експеримент триває досі. «Шахту передали недобудовану, й одразу пішли у видобуток. Хтось вирішив, що можна будувати і добувати одночасно. Як практика показує — це ненадовго».
Наслідки маємо невтішні: підземні горизонти не завершені, підготовчі роботи провалені, а поверхневий комплекс залишився на рівні 1980-х років і критично перевантажений. Офіційно — шахта навіть не введена в експлуатацію. Формально, як завершеного об’єкта, шахти «не існує». Є Новокостянтинівське родовище із найбільшими в Європі запасами урану, яке входить до десятки найбільших родовищ світу.
Перевантаження та кадрова криза
Системний відплив людей призвів до того, що нових працівників доводиться приймати за принципом «є диплом — добре», часто без зважання на профіль. «Нам потрібні кваліфіковані майстри, начальники дільниць, люди, які здатні навчати інших. А сьогодні люди від нас ідуть», — констатує пан Олександр. Повернення частини фахівців можливе лише після закінчення війни. Це відкладає розв’язання проблеми забезпечення кваліфікованими кадрами на невизначений час.
У зв’язку з цим є ще одна болюча тема — залучення підрядних організацій без досвіду роботи в урановидобуванні. «Вони не розуміють, чому треба брати руду десь, якщо вона «лежить тут». Але це пуста порода. А справжні блоки готуються місяцями», — пояснює Олександр Олександрович, який починав роботу на Новокостянтинівській шахті задовго до початку видобутку. Прикро, що така «вугільна логіка» призводить до втрат ресурсу та погіршення виробничих показників.
Профспілка — «останній бастіон»
Після повномасштабного вторгнення підприємство перестало перераховувати профспілці гарантовані законом та Колективним договором 3% фонду оплати праці на КМР. Тепер ППО існує лише на добровільні внески членів профспілки — 1% від зарплати, яких не вистачає навіть на базові потреби, не кажучи вже про оздоровлення, яке раніше мали не тільки працівники, а й члени їхніх родин. І все ж у 2025 році профспілка змогла надати своїм членам понад 200 тисяч гривень матеріальної допомоги.
Кількість членів профспілки також упала: із понад 90% до трохи більш як 60%. Але ці 60% — найкращі люди, з теплотою наголошує Олександр Олександрович. До того ж із трьох шахт тільки на Новокостянтинівській працюють молодіжна та ветеранська організації.
Шляхи виходу
Усі рішення, за словами голови ПО Олександра Зовви, лежать на поверхні — їх лише треба реалізувати системно.
• Потрібна державна підтримка урановидобувної галузі. Таку підтримку отримували вугільні шахти. І ми її потребуємо не менше.Йдеться про фінансове вирівнювання, щоб підприємство не працювало «в мінус» на кожній тонні продукції.
• Справедлива ціна на продукцію СхідГЗК. Ціна має бути по собівартості — і плюс відсоток для розвитку. Тоді як сьогодні комбінат реалізує концентрат фактично нижче реальної собівартості.
• Повернення до ідеї приєднання СхідГЗК до АТ «НАЕК «Енергоатом».
• Зупинка видобутку урану на певний час на Новокостянтинівській шахті для підготовки запасів. Таке рішення непопулярне, але життєвопотрібне.
• Відновлення системи підготовки кадрів. Потрібно залучати майстрів і керівників дільниць, здатних передавати досвід, навчати молодих спеціалістів і, звісно, повертати досвідчених працівників після війни на комбінат.
Шахта — це живий організм. Якщо йому не допомогти — він помирає. Питання лише в тому: чи готова держава почати надавати цю підтримку та допомогу — поки ще є час?
