Звістка про те, що Олександр Валентинович Юркін, засновник Атомпрофспілки, у 2000 році вирішив створити газету, була для мене дуже вчасною: я щойно повернувся жити в Україну і шукав роботу. Наявність журналістського досвіду на телебаченні та в періодичних виданнях і те, що моя мати була ліквідатором аварії на ЧАЕС (а отже, атомна тематика є не чужою), відіграли ключову роль в ухваленні моєї кандидатури, і кореспондентська робота закипіла: відрядження, інтерв’ю…
Мені багато доводилося спілкуватися з молоддю, і ця категорія працівників на своєму ІІ з’їзді обрала мене очільником Молодіжної організації. У 2009 році, коли я обійняв посаду заступника Голови Атомпрофспілки, газета знову стала у фокус моєї уваги, адже до кола обов’язків увійшла відповідальність за інформаційну політику. Сьогодні продовжую тримати руку на пульсі та допомагаю визначати тематику, яка має стояти на порядку денному в процесі висвітлення профспілкового життя.
Знайомство з атомниками стало для мене чудовим відкриттям. Тут я почав освоювати зовсім нову для себе тематику. Так, наша родина до 1986 року жила у Прип’яті, але після того я не мав стосунку до сфери енергетики і не був обізнаний щодо сучасного стану атомної галузі. Але це не стало перепоною. Раніше, працюючи журналістом, я спеціалізувався на тому, щоб знаходити цікаві життєві сюжети. Так само і в «Атомнику України» намагався робити акцент на розповідях про людей, про їхні історії. Численні поїздки на виробничі майданчики і незліченні розмови з професіоналами своєї справи допомогли мені настільки глибоко зануритись у проблематику, що життя атомників стало і моїм життям: навіть не працюючи на станції, я почав розуміти, чим живуть наші підприємства, що турбує людей, яка етика і яка культура об’єднують колективи.
Подарунком стало і знайомство з колективом. Однак, якщо я скажу, що з тодішнім головним редактором газети, Миколою Васильовичем Петриченком, у нас відразу склалися чудові трудові взаємини, то це буде неправдою ☺ Микола Васильович завжди дотримувався чітких проукраїнських позицій, і припускаю, дещо дратувався від того, що я не знав української мови і здавав тексти, пропустивши їх через автоперекладач. Про те, які перли видавала зовсім недосконала тоді програма, певно, зможе багато чого згадати наш літературний редактор, Наталія Миколаївна Кравченко. В редакції й досі згадують історію про те, як програма «перестаралася» і переклала прізвище профспілкового лідера ЗАЕС Наталії Скорих як «Швидких», і це помітили в останню мить.
Окрім того, ми з Миколою Васильовичем мали різні погляди на подачу матеріалів: він, журналіст за освітою, спирався на певні шаблони і стереотипи, а я діяв, як сам вважав за потрібне. Та з часом нам вдалося порозумітися, проговорити й вирішити всі суперечності… І Микола Васильович став для мене дуже рідною людиною, якщо не батьком, то майже старшим дядьком. Це був надзвичайно цікавий співбесідник, блискучий професіонал, людина кришталевої чесності.
Під стать йому була й заступниця головного редактора, Людмила Яківна Гап’юк, яка нещодавно переїхала жити до дітей у США — надзвичайно професійна, порядна, чесна людина.
Сьогодні колектив редакції оновився і перед ним стоїть безліч нових завдань.
Молодь завжди була рушієм профспілки. Я хочу наголосити на цьому не лише тому, що очолював молодіжне крило профспілкового руху. Мені видається важливим моментом те, що Олександр Валентинович, коли засновував Атомпрофспілку, мав усього 35 років. Проте ще в доволі молодому віці він спромігся відразу вибудувати дуже потужну організацію, закласти ті організаційні, корпоративні й соціальні принципи, які актуальні й сьогодні, нинішні лідери їх дотримуються і розвивають. Напевно, саме тому наша молодіжна організація зміцнюється, дедалі більше набирає потуги.
Змінюється й наша газета. У «Атомника України» бували як злети, так і падіння, подекуди навіть звучали сумніви у тому, чи потрібно видавати друковану газету взагалі. Але те, що наше видання продовжує жити і вдосконалюватися, вважаю досягненням. Відмовлятися від офіційно зареєстрованого засобу масової інформації, як на мене, вкрай недоцільно. Так само, як і відмовлятися від паперової версії, адже увесь світ сьогодні, переживши хвилю захоплення цифровими виданнями, масово повертається до друкованих ЗМІ. Мені самому приємно взяти до рук оновлену газету ☺ І водночас приємно, що в цифровому світі ми також рухаємося динамічно. Сторінки Атомпрофспілки в інтернет-просторі набувають дедалі більшої популярності, а це означає, що ми рухаємось у правильному напрямі.
Павло ПРУДНІКОВ, заступник Голови Атомпрофспілки