З якими викликами стикається комбінат, які завдання стоять перед профспілкою і в якому напрямі шукати вихід із ситуації, розповідає голова ППО ДП «СхідГЗК» Олександр Сорокін.
Больові точки
Основними проблемними питаннями діяльності ДП «СхідГЗК» на сьогодні є:
Гострий дефіцит кваліфікованих кадрів працівників, особливо робочих професій підземної групи, апаратників уранового та сірчанокислотного виробництва, ремонтної групи.
Низький рівень заробітної плати на урановому виробництві, який не мотивує ефективне працевлаштування на ньому. Середня заробітна плата на єдиному в Україні і в Європі урановому комбінаті нижча, ніж середня заробітна плата по Україні в цілому.
Значна кредиторська заборгованість, особливо за спожиту електроенергію, яка блокує ефективну роботу уранового комбінату, призводить до загроз зупинки стратегічно важливого підприємства через припинення постачання електроенергії та водопостачання.
Дискримінаційна цінова політика щодо формування ціни на уран власного виробництва, яка не враховує особливостей уранових родовищ України.
Арешт рахунків уранового комбінату Державною виконавчою службою України за поданням кредиторів підприємства, що унеможливлює його роботу, виконання зобов’язань з постачання урану для потреб вітчизняної атомної енергетики.
Зношеність урановидобувного та уранопереробного виробництв, яка іноді перевищує 90%, що призводить до аварійного стану уранового виробництва.
Відсутність державних програми розвитку уранової галузі, програми розвитку ядерно-паливного комплексу, зняття з експлуатації уранових об’єктів.
Вирватись із кола проблем
З якого боку б не шукати виходу із кризи, все впирається в один-єдиний висновок: потрібні кошти.
Теперішні обсяги виробництва готової продукції здатні забезпечити витрати підприємства лише на 50 %. Для того, щоб збільшити видобуток уранової руди, необхідно доукомплектувати персонал, а це неможливо без мотивації у вигляді підвищення зарплат. Для того щоб оновити виробниче обладнання, потрібні інвестиції.
Підприємство може вижити, або залучивши інвестиції, або за рахунок державної підтримки. Але про цілісний підхід до розв’язання проблеми, на жаль, не йдеться.
Державна політика: де похибка?
Підприємства атомної енергетики та уранового виробництва доцільно було б інтегрувати в єдину систему. Колись таку роль відігравав Держкоматом України, який об’єднував уранове виробництво й атомні станції та ефективно здійснював керівництво галуззю. Сьогодні ж ми навіть не маємо профільного заступника в Міненерго. Останнім був Юрій Недашківський, який курирував і енергетичну, і уранову складові атомної галузі. Посаду, яку він обіймав, було скорочено, і ДП «СхідГЗК» перейшов під керівництво заступника з вугільної промисловості. Багато хто навколо вже жартує: «А що ми взагалі видобуваємо? Уран чи вугілля? Чи не варто нам розпочинати вугіллям топити атомні електростанції?»
Вихідці з вугільної промисловості не враховують нюансів уранового виробництва.
Додаткові «фронти»
На чолі ДП «СхідГЗК» повинна стояти людина, яка дорожить підприємством і колективом. Профспілка, разом з адміністрацією, мала би думати про те, як урятувати стратегічне виробництво та дбати про добробут працівників. Але натомість, щоб зосередити увагу на цих першочергових питаннях, профспілкові лідери вимушені боротися ще на двох додаткових «фронтах». Це протистояння з призначенцями від нашого міністерства та з «альтернативним» профспілковим рухом.
Нинішній т.в.о. генерального директора Василь Скрипнік вирішив, що одним із перших кроків з оптимізації виробництва має бути скорочення персоналу. На внутрішньому засіданні було відверто оголошено про те, що в планах — звільнення 600 осіб. Тиск з боку профспілки дещо пригальмував «апетити», й було звільнено приблизно 60 осіб. Однак звільнення — це тільки частка конфлікту.
Проблемою стало також припинення в одноосібному порядку пунктів колективного договору, спроби в ручному режимі керувати зарплатами і надбавками та інші порушення. Почасти таке рішення могло б бути виправданим вимушеною економією під час війни. Але я хочу наголосити на тому, що серед скасованих пунктів договору були й такі, що не потребують витрат коштів. Наприклад, це дозвіл надати тим, хто буде звільнений, дві години на тиждень присвятити пошуку іншої роботи, або надання можливості пройти перекваліфікацію. Тут ідеться про звичайну людяність!
Ми бачимо повне небажання вести соціальний діалог. І воно, між тим, не завадило керівнику використовувати адмінресурс і спонукати робітників вступати до іншого об’єднання, Незалежної профспілки гірників України. Іншу мету, ніж розкол профспілкового руху, в цьому складно вбачати. Що ж до обіцянок «незалежників» вибивати фінансування з держбюджету, то, звісно, такий варіант був би дуже бажаним. Але на тлі того, що нині в бюджеті грошей не вистачає навіть на зарплати військовим, він є малоймовірним.
Діяти в напрямі інтеграції
На моє переконання, вихід із ситуації треба шукати в об’єднанні сировинної і енергетичної галузей атомної промисловості. Бо що ми маємо сьогодні? Понадприбутковий НАЕК «Енергоатом» і збитковий ДП «СхідГЗК». За рахунок того економічного потенціалу, який надає продукування атомної енергії, уранове виробництво могло б модернізуватися і забезпечувати вітчизняні потреби в урановій сировині, а не оплачувати робочі місця уранщиків з інших країн. Проблемне питання ціни, за якою сьогодні НАЕК «Енергоатом» купує УОК, вирішилося б саме собою.
До такого рішення вже наближалися впритул: 10.07.2019 було видано розпорядження Кабінету міністрів України №534-р «Про погодження реорганізації державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» шляхом приєднання ДП «СхідГЗК» до АТ «НАЕК «Енергоатом». Нині, серед іншого, на заваді його реалізації стоять юридичні моменти: НАЕК «Енергоатом» пройшов корпоратизацію, ДП «СхідГЗК» — ні. Необхідно прискорити вирішення цього питання, щоб вітчизняне уранове виробництво було врятоване та приносило користь вітчизняній атомній енергетиці.
