Профспілковці повсякчас докладали всіх можливих зусиль до того, щоб допомогти подолати складнощі, з якими стикається єдине в країні уранове виробництво. Голова Атомпрофспілки Валерій Матов сприймає проблематику, пов’язану з комбінатом, особливо емоційно, адже це — його рідне підприємство.
Валерію Олексійовичу, розкажіть, будь ласка, про початок трудового шляху.
ДП «СхідГЗК» — невід’ємна частина мого життя. Я народився у Жовтих Водах. Мій батько працював на Східному гірничо-збагачувальному комбінаті практично з перших днів його заснування. За його порадою я здобув фахову освіту в гірничорудному інституті в Кривому Розі, і ніколи не шкодував про те, що обрав професію гірника. Здобувши освіту, я розпочинав професійний шлях гірничим інженером РУ-2 під Кіровоградом, потім брав участь у розбудові Новокостянтинівської шахти. Надалі була і наукова, і господарська робота, і робота з кадрами величезного підприємства.
Тож зі специфікою комбінату я знайомий не з чуток і сприймаю складнощі, з якими він стикається, близько до серця. Той стан, до якого підприємство довели зараз, просто жахає, це величезна проблема для країни.
З якого моменту розпочався відвертий занепад підприємства і що послужило тому причиною?
Чинників багато, але я хотів би зробити акцент на одному із них — на призначенні керівників ДП «СхідГЗК». Звісно, це тільки верхівка айсбергу, але від дій гендиректора залежить дуже багато.
Після того як улітку 2020 року закінчився термін контракту з Олександром Сорокіним, багаторічним очільником комбінату, на його місце призначали людей, далеких від розуміння особливостей урановидобувного і уранопереробного підприємства.
Так, наступник Антон Бендик був менеджером торгової компанії. За його керівництва були здійснені перші кроки з руйнації команди — з керівного складу комбінату пішли профільні спеціалісти: керівники гірничих служб, інспектори тощо.
Наступний виконувач обов’язків генерального директора, Сергій Шевгеля, мав хоча б освіту гірника, хоча й не працював у цій галузі. На початку бесіда з ним справила хороше враження. Начебто було досягнуто порозуміння щодо ключових питань. Але коли він приступив до виконання обов’язків, стало очевидним, що порозуміння з наявним колективом не буде. А коли повністю зупинив виробництво на пів року на початку повномасштабного вторгнення, то буквально поклав підприємство на лопатки. Тодішній міністр енергетики Герман Галущенко пручався вимогам звільнити цього керівника, але профспілка порушувала це питання на всіх рівнях і Сергія Шевгелю за м’якою схемою «для своїх» таки звільнили.
Надалі керівником ДП «СхідГЗК» був призначений Ігор Бугайов. У нього був досвід роботи в атомній галузі, йому вдалося знайти спільну мову з трудовим колективом і профспілками. Але, на жаль, він не надто довго протримався на своїй посаді.
Подальше призначення знову стало конфліктним. Василь Скрипнік обійняв посаду з порушенням процедури, без погодження його кандидатури з Кабінетом міністрів. Виходець з вугільної галузі (який, до речі, працював на території рф і на окупованому Донбасі) дуже самовпевнено заявив про те, що не потребує консультацій і здійснюватиме оптимізацію на власний розсуд. Результатом «оптимізації» стали чергові звільнення та призупинення в одноосібному порядку пунктів колективного договору. З огляду на це, ППО ДП «СхідГЗК» і Атомпрофспілка звернулися 6 серпня цього року до Міністерства енергетики з вимогою розірвати контракт з Василем Скрипніком. Але Світлана Гринчук, тодішня міністерка, не підтримала її. Схоже, на цій посаді вона не могла ухвалювати самостійних рішень. Адже в період її очільництва в Міндовкілля з профспілкою підтримувався соціальний діалог.
Гучний корупційний скандал в енергетичній галузі став підтвердженням, зокрема, і тих припущень, згідно з якими кадрова політика на ДП «СхідГЗК» була продиктована не недолугістю, а свідомим бажанням розвалити підприємство.
Ми схиляємося до такої думки. На підприємстві справа дійшла аж до вилучення ключових ресурсів. Василеві Скрипніку, всупереч законам про господарську діяльність критичних підприємств, було дано розпорядження передати всі електромережі, що належали ДП «СхідГЗК» і забезпечували його життєдіяльність, до ДП «Регіональні електричні мережі». Останнє наразі у стадії банкрутства, тож після звершення цієї процедури критично важлива інфраструктура комбінату може опинитися в недержавній власності. Все розвалити, скупити за три копійки, а потім заробляти шалені гроші — мета могла бути саме такою.
Наскільки потужним є потенціал ДП «СхідГЗК»?
Імовірно, економісти скорегували б мої прогнози, але оцінюючи ситуацію як фахівець з гірничої справи, я вважаю, що за умов модернізації виробництва комбінат міг би мати до 300-400% рентабельності. А головне — повністю забезпечити потреби України в сировині для уранового палива.
Тому держава повинна взяти ситуацію під контроль і заради спільного майбутнього врятувати стратегічно важливе виробництво.