Це є константою, переконаний Іван Мельник, голова Первинної профспілкової організації Рівненської АЕС. Що лишається сталим, що диктує сьогодення і що стає поштовхом до розвитку — про все це наша нинішня розмова.
Іване Михайловичу, розкажіть, будь ласка, про основні віхи вашого професійного і профспілкового зростання.
Я розпочав роботу на РАЕС у 1989 році, працював у електричному цеху електромонтером з високовольтних випробувань та вимірювань, згодом обійняв посаду інженера на тій же дільниці. Від самого початку трудової кар’єри став долучатися й до позаробочих активностей — спортивних, благодійних заходів тощо. За тиждень після приходу на станцію написав заяву на вступ до профспілки. По профспілковій лінії пройшов усі сходинки: був членом цехового комітету, потім — заступником голови і головою цехкому, надалі — заступником голови ППО РАЕС, з 2012 року — очільником цієї організації.
Нещодавно Первинній профспілковій організації РАЕС виповнилося 50 років! Що весь цей час залишалося незмінним для профспілчан?
Те, що у фокусі уваги завжди стояла людина. І те, що профспілчани повсякчас були справжньою командою однодумців, між якими панує порозуміння, у яких є спільна мета. Тільки за таких умов організація розвивається, збільшується членство у профспілці.
Яку роль відіграє в організації молодь?
Вона активно долучається до роботи на всіх рівнях. І тим профспілковцям, які вже мають більше досвіду, дуже важливо спілкуватися з молодими людьми, адже вони швидше схоплюють сучасні тенденції. Молодь висуває багато нових ідей і креативних пропозицій. Ми завжди враховуємо їхнє бачення і разом шукаємо таких рішень, які б задовольнили всіх. Завдяки цьому наші заходи, що вже стали традиційними, стають дедалі більш сучасними й цікавими. Кожного нового разу молодь знову придумує, як осучаснити подію і зробити її цікавішою.
Динамічність змін відчувається дуже гостро?
Перетворення були повсякчас, але нині світ навколо нас почав змінюватися дедалі швидше і швидше. Відбувається дуже багато нововведень у законодавчій сфері, їх обов’язково слід відстежувати. Вочевидь нові завдання перед профспілкою поставило повномасштабне вторгнення.
У протистоянні жахам сьогодення
Нині, коли війна перейшла у затяжну фазу, чи не згасає ентузіазм волонтерів?
Як і раніше, кожен докладає всіх зусиль, яких тільки може. І це не лише фінансові внески, а й збирання РЕБів і безпілотників, заготовка сухих продуктів тощо. Щоразу, збираючись профактивом, після засідань ми беремося до плетіння маскувальних сіток. Їх не буває багато, запити надходять і надходять!
Думка про необхідність допомагати фронту супроводжує чи не кожен з профспілкових заходів. Так, наприклад, на всіх наших спортивних подіях ми проводимо збори на потреби ЗСУ. Це наш спосіб подякувати військовим за те, що ми можемо продовжувати працювати і реалізовувати наші проєкти. Корисні речі, які ми надсилаємо на передову, цінні не лише самі по собі. Отримуючи зворотний відгук, ми переконуємося, наскільки важливі для бійців увага і моральна підтримка, це надихає і надає сил.
Окрім підрозділів, де служать наші працівники (а це приблизно 200 людей) і земляки, ми намагаємося закривати потреби й інших бойових угруповань. За нещодавній період передали допомогу до 38 військових частин!
Дбаєте як про тих, хто зараз воює, так і про тих, хто вже повернувся з фронту?
Реінтеграція ветеранів — надзвичайно актуальний проєкт. Людині, яка сповна пережила жахіття війни, потрібно дати зрозуміти: як раніше вона була невід’ємною частиною колективу, так само є і зараз. Ми враховуємо те, що ветеранам судилося пережити колосальні навантаження, і намагаємося підтримати їх емоційно, прагнемо залучити їх до спільних заходів.
У вирі змін
Завдання, які мусить вирішувати профспілка, стають усе більш різноманітними. Озираючись на пройдений шлях, чи можете виокремити ті ситуації, що стали найбільшим викликом?
Я не став би ділити наші завдання на «складні» і «прості», адже кожне звернення, яке ми отримуємо, для нас є однаково важливим. Ми не залишаємо без уваги жодного із питань, які до нас надходять: вникаємо у ситуацію, постійно підтримуємо плідний соціальний діалог з адміністрацією, разом шукаємо оптимальне рішення. Бо попри всі радикальні зміни, наголошу ще раз, головною цінністю для профспілки була і залишається людина.
Якими компетенціями повинен володіти профспілковець, аби досягати найкращих результатів?
На перше місце я поставлю освіченість. Профспілковий лідер повинен розумітися на всіх напрямах: на виробничих нюансах, на економічних аспектах, на соціальній складовій. Необхідно досконало знати трудове законодавство і норми, які регулюють роботу профспілок, ретельно ознайомитися з колективним договором.
Тоді лідер зможе швидко зреагувати й дати вичерпну відповідь на запит. Звісно, буває, що фінальне рішення не повністю задовольняє людину. Але коли відповідь має чітке обґрунтування, люди приймають ситуацію з розумінням і дякують за роз’яснення.
Що потрібно для того, щоб повсякчас тримати руку на пульсі змін?
Відбувається багато навчальних заходів, до того ж ми в повсякденній роботі завжди готові надавати спілчанам консультативну допомогу (усно, письмово, очно або онлайн). Навчання для профспілковця — це безперервний процес. Найголовнішим рушієм для розвитку я вважаю вмотивованість людини. Якщо вона дійсно горить своєю справою, то знайде час і для того, щоб виконати усі робочі завдання, і для того, щоб зайнятися самоосвітою, і для того, щоб мати справу для душі, яка допомагає відновити ресурси.
У пошуках джерел натхнення
Що допомагає у відновленні особисто вам?
На першому місці — підтримка моєї родини, дружини і доньки. Я дуже вдячний близьким за розуміння специфіки моєї роботи, яка передбачає понадурочні, подекуди — зайнятість у вихідні, поїздки у відрядження.
Також тримати баланс допомагає фізична культура. Люблю їздити велосипедом, відвідувати спортзал, плавати в басейні.
Ще два моїх захоплення пов’язані між собою — це подорожі та фотографування. Знімаючи, не претендую на професійний рівень, і жодного разу не брав участі у фотоконкурсах. Але коли бачу щось прекрасне, завжди поспішаю зафіксувати момент за допомогою смартфона.
Подорожуючи, віддаєте перевагу комфорту розвиненої інфраструктури чи незвідності неходжених стежок?
І в тому, і в іншому є свої переваги. Дуже зручно скористатися магістральною трасою, швидко прибути до пункту призначення і поселитися в комфортабельному готелі. Але значно цікавіше звернути на узбічну дорогу та роздивитись, як живуть люди в невеличких селах, або ж побачити мальовничий куточок природи. Якби не подорожі, то й не знав би, як багато в нашій Рівненській області прекрасних озер!
Подорожуючи, я бачу, як розвивається й осучаснюється країна, як змінюються люди, як війна стає для них поштовхом для пошуку інновацій. Ми робимо ті речі, які Європі та іншим країнам і не снилися, і нам буде що запропонувати світові, аби поділитися досвідом. Я безмежно пишаюся нашою Україною!
Любов НАТОЧІЙ