Оксана Саворона, провідний психолог РАЕС, прийшла на станцію відразу після закінчення університету і невдовзі її стаж роботи становитиме вже 25 років. Вона пишається тим, що працює на такому великому підприємстві, в оточенні високоінтелектуальних людей. Це дуже цікаво, це драйвово, але водночас — мегавідповідально, наголошує психолог.
Комплексний підхід
Слово «відповідальність» звучало у бесіді з Оксаною Савороною найчастіше. І дійсно, до сфери відповідальності психолога входить ментальне благополуччя людей, які, у свою чергу, несуть колосальну відповідальність за ядерну безпеку та енергетичну стійкість країни. З початком повномасштабного вторгнення усвідомлення важливості підтримки персоналу збільшилося в рази — адже нині психологічної допомоги потребує чи не кожен з нас. Аби підставити плече колегам, команда психологів почала діяти комплексно, не лише надаючи індивідуальні консультації, а й вибудовуючи цілісну систему фахової підтримки.
Оксано, розкажіть, будь ласка, у яких напрямах ви і ваші колеги почали діяти, коли ми опинилися перед обличчям нової страшної реальності?
Уже в перші тижні після початку агресії ми організували телефон довіри, за яким можна було звернутися зі своїми проблемами. Однак ми бачили, що в такий спосіб неможливо охопити весь колектив. До того ж розуміли, що далеко не кожен, хто цього потребує, буде звертатися до фахівця, адже у нас, на відміну від західних країн, це не увійшло у звичку.
Тож стала очевидною необхідність у груповій роботі. Потрібна була психоедукація, тобто просвітництво, спрямоване на те, щоб навчити людей усвідомлювати свої емоції, опановувати себе в кризових ситуаціях, застосовувати методики самодопомоги. Наша команда наголошувала: ми переживаємо нормальну реакцію на ненормальні обставини, й тепер наше завдання — знайти ті інструменти, які допоможуть нам встояти перед викликами.
Для цього були розроблені навчальні матеріали, організовано різноманітні зустрічі — лекції, семінари, тренінги, які навчали, як діяти у кризових ситуаціях. Йшлося про стрес-менеджмент, психосоціальну підтримку, стресостійкість як запоруку стабільної професійної діяльності тощо.
Реалії диктують нові підходи
Які напрями роботи додалися з плином часу?
Психологічні аспекти професійної реінтеграції військовослужбовців — адже до нас почали повертатися наші ветерани.
Ми розуміли, що це особлива категорія людей, з якими доведеться вчитися взаємодіяти заново. Ті, хто лишався на своїх посадах, не усвідомлюють, що судилося пережити військовим на фронті, які завдання їм доводилося виконувати і як це вплинуло на їхній стан. Тож до психоедукації було додано нові заняття.
Який алгоритм взаємодії з ветеранами було напрацьовано на РАЕС?
Ми починали з індивідуальних консультацій з демобілізованими військовослужбовцями, аналізували їхній емоційний стан і потім уже разом з ветеранами визначали, чи потрібні їм подальші зустрічі з психологами.
Надалі, коли з фронту почало повертатися дедалі більше працівників, постала потреба в тому, щоб працювати з колективами також. Адже завжди є ймовірність того, що в розмові з військовими прозвучать репліки, які стануть для них потужними тригерами. Некоректне проговорювання дражливих тем не спрятиме адаптації, навпаки, вибудовуватиме стіну непорозуміння між ветеранами і цивільними. Тому й було проведено низку занять, присвячених роз’ясненню того, як і чому змінюється психіка під час участі у бойових діях, які фактори є стресовими для ветеранів після повернення і що може зробити колектив для того, щоб адаптація воїнів була якомога більш швидкою, результативною і безболісною.
Наступним кроком стало усвідомлення того, що до цієї роботи треба залучати і родини ветеранів. Бо ж сім’я — це ключова ланка, де відбувається процес адаптації. Якщо серед близьких немає розуміння того, чому людина повернулася не такою, якою була колись, важко розраховувати на успіх. Тому до проєкту з реінтеграції ветеранів ми залучили і їхні сім’ї, аби розповісти про зміни, що відбулися з їхніми рідними, про ті комунікативні й поведінкові моменти, на які варто звернути увагу, про те, як по-новому вибудовувати стосунки.
Особливий підхід
Яким є найактуальніший запит від колективу, коли йдеться про навчання коректної комунікації з ветеранами?
Усім хотілося б отримати чітку покрокову інструкцію, в якій було б роз’яснено, що, коли і як говорити. Однак це неможливо. До кожної людини потрібний особливий підхід, з урахуванням індивідуальної, даної від природи, спроможності долати стрес, з урахуванням неповторного досвіду.
Проте загальні моменти, про які необхідно знати і яких слід дотримуватися у спілкуванні з ветеранами, існують.
Які принципи ви виокремили б насамперед?
Це увага до людини, але така, що не переходить у нав’язливість. Люди, які повертаються до цивільного життя, не потребують ані надмірної героїзації, ані жалю. На те, щоб адаптуватися, комусь із ветеранів достатньо буде кількох днів, а комусь знадобляться роки. Тому не слід тиснути на цих людей, примушувати їх до спілкування, силоміць залучати до активностей, намагатися їх розговорити, ставлячи недоречні запитання про те, що саме їм судилося пережити. На перших порах необхідно бути дуже обережними, торкаючись таких чутливих тем, як війна, політика, справедливість.
Зазвичай достатньо спокійної демонстрації свого наміру допомогти. Це вже є проявом людяності, доброзичливості, бажання підтримати, готовності бути поряд у разі потреби. Головне, щоб цей намір був щирим, адже військові дійсно набувають здатності дуже швидко і чітко зчитувати справжні емоції свого співбесідника.
На що команда психологів спиралася, намагаючись сформулювати правила спілкування з колишніми військовослужбовцями?
Головні підказки давали нам самі ветерани. Ми розпитували їх про те, які питання стають для них тригерними, які моменти найбільше ранять, дратують, обурюють після повернення. Це дуже важливий діалог. Ветерани — це люди, котрі пережили такий досвід, який не хотілося б мати нікому. Однак висновки, які можна зробити на базі цього досвіду, важливі для всіх: їх потрібно застосовувати, вибудовуючи психоедукацію не лише робочих колективів, а й усього суспільства.
Наша стратегічна інвестиція
Вважаєте, що роз’яснення особливостей ветеранського досвіду, правил спілкування і допомоги мають набути масового характеру?
Це мета, яка стоїть перед усією країною в цілому.
Підтримка ветеранів — це наш спосіб проявити визнання і продемонструвати вдячність за те, що ми продовжуємо жити, боротися і мати право на майбутнє.
Варто також наголосити, що підтримка ветеранів — не благодійність, а стратегічна інвестиція. Ми отримуємо вмотивованих, загартованих людей, які можуть стати надійною опорою для команди, підприємства, галузі, країни.
Сьогоднішні ветерани — це люди з надзвичайно розвиненим почуттям обов’язку, високим рівнем дисциплінованості, стресостійкості, здатності до командної роботи. Але водночас це хлопці й дівчата, які після повернення стикаються з цілою низкою викликів, від емоційного перенавантаження до пошуків себе у професійному аспекті.
Тому наше завдання — зробити їм крок назустріч. Зробити все можливе, щоб цивільне життя, яке вони виборювали для себе і зберегли для нас, мало для них якомога менше тригерів і негативних проявів.
Любов НАТОЧІЙ