Віктор Костючик, інженер Рівненської АЕС, пішов захищати країну в перший же день повномасштабного вторгнення. Він не вагаючись залишив посаду висококваліфікованого спеціаліста, щоб стати простим солдатом. Сьогодні Віктор повернувся до роботи — на жаль, це стало можливим після складного поранення. Але досвід ветерана свідчить: відновлення можливе навіть після тяжких випробувань, особливо, коли знаєш, що продовжуєш приносити користь.
Життя, поділене на «до» і «після»
Вікторе, розкажіть, будь ласка, про ваш трудовий шлях на РАЕС.
Я працюю на станції з 1999 року. Починав в управлінні технічно-експлуатаційного контролю під керівництвом Павла Івановича Ковтонюка. Був майстром у відділі автоматизовано-дистанційних систем контролю, потім обійняв інженерську посаду. Нині, після демобілізації, я інженер з МтаАВП 1 категорії.
Чи був у вас бодай якийсь військовий досвід до початку повномасштабного вторгнення?
У мене ні навчання, ні робота, ні захоплення не були пов’язані з військовою справою. Але з 2014 року я ніколи не забував про те, що в країні йде війна. Брязкання зброєю з боку північного сусіда лунало дедалі виразніше, і в 2019-му я приєднався до територіальної оборони. Ті кілька зборів, які були проведені для резервістів, навряд чи можна вважати повноцінною військовою підготовкою, однак з початком повномасштабної у мене принаймні було чітке розуміння того, що робити: я знав, що буду задіяний у захисті країни. 24 лютого я мобілізувався до 61 батальйону 104 бригади ТрО, яка базується в Рівненській області.
Оборона Бахмута
Яким був ваш бойовий шлях?
На початку бійці розміщувалися за місцем проживання. Згодом наш військовий підрозділ вирушив на північ, там разом з прикордонниками ми облаштовували фортифікаційні споруди та несли чергування на блокпостах у прикордонній зоні.
Що таке справжні бойові дії, мені і побратимам судилося відчути під час оборони Бахмута. Мій підрозділ був роззосереджений малими групами на певній лінії оборони. Це були близькі вуличні бої з численними загонами вагнерівців.
По нашій позиції працював снайпер, вівся мінометний обстріл, бив танк, летіли ПТРК. Масовані штурми росіян відбивалися героїчними зусиллями.
Під час чергового мінометного обстрілу мій побратим отримав тяжкі уламкові поранення шиї і потилиці. Він стікав кров’ю, втратив свідомість. Під вогнем супротивника мені вдалося швидко відтягнути його у безпечніше місце, зупинити кровотечу і забезпечити евакуацію. Я дуже пишаюся тим, що не розгубися і зміг врятувати товариша. Поранення не минулося для нього без наслідків, але він живий! На жаль, не всі мої побратими повернулися. Вічна слава та пам’ять кожному!
На одному з виходів на передню лінію в Бахмуті складнощі спіткали й мене. Буквально за кілька метрів розірвалася міна, я дістав контузію й численні поранення. Деякі уламки й досі залишаються в тілі, оскільки лікарі вважають ризики, які може спричинити їх видалення, аж надто високими. Після тривалого лікування та реабілітації я отримав висновок про непридатність до військової служби і подав рапорт на звільнення.
Підтримка колег
Чи зв’язувалися з вами колеги під час вашого перебування у війську?
Так. Мені багато разів телефонував Віктор Павлович Кравець, заступник генерального директора з якості та управління РАЕС, цікавився, як ми, що нам потрібно. Зв’язувалося й керівництво цеху, в якому я працював. Колеги допомагали чим могли — під час будівництва фортифікацій передавали інструменти і матеріали, в період наших бойових виходів — кошти, військове спорядження. Але не менш важливим, ніж їхній матеріальний внесок, був сам той факт, що вони цікавляться тим, як у нас справи — це саме по собі ставало психологічною допомогою.
Як зустріли вас після повернення в колективі?
На роботі мене зустріли з увагою та підтримкою. Пройшов курс реабілітації, що було актуальним з огляду на серйозність поранення. Час і допомога потрібні були й для того, щоб відновити душевну рівновагу. Повернення з передової стало для мене моментом переоцінки життєвих цінностей. Повірите, повернутися до цивільного життя після армійських реалій не так просто!
У фокусі уваги — ментальне здоров’я працівників
Як ви оцінюєте профспілкові навчальні семінари, що здійснюються в рамках проєкту з реінтеграції ветеранів?
Я дуже вдячний нашому профкому за те, що мене запросили взяти участь у такій зустрічі! Я вперше побував на подібному семінарі, і я вражений, наскільки добре він організований.
Знайомство з організаторами заходу і тренерами, спілкування з колегами з різних станцій — усе це було дуже цінним. Мені імпонують наші профспілкові ініціативи, згідно з якими значна частина коштів спрямовується на ЗСУ. Сподобалося те, що тренери — Андрій Лазаренко і Володимир Ковальчук — мають не лише психологічну освіту, а й самі набули досвіду як військові. Дуже вчасним і влучним мені видався виступ моєї колеги, психолога РАЕС Оксани Саворони, котра розповіла про ті напрацювання, що вже були здійснені її командою під час роботи з колишніми військовослужбовцями. Дуже добре, що своїм досвідом змогли поділитися представники з інших станцій.
Окрім обговорення проблем, актуальних для ветеранів, для мене дуже важливим стало усвідомлення того, з якими значними труднощами стикаються працівники ЗАЕС. Вони втратили рідні домівки, звичне оточення, подекуди — розсталися з членами сім’ї. Кожна їхня розповідь — це крик душі. Але водночас я бачив, що наші колеги, котрі змушені були виїхати з Енергодара — це люди, які знаходять у собі сили змінюватися, які шукають ключі до того, щоб розкрити для себе нові горизонти, адаптуватися і жити далі.
Те, що у фокус уваги стало ментальне здоров’я працівників — дуже важливо. На семінарі я висловив думку про те, що було б чудово, якби кожен із тих, хто страждає від наслідків війни — через обстріли, через те, що близькі на фронті тощо — мав би можливість пройти хоча б півгодинну консультацію з психологом.
Ще одна моя озвучена пропозиція — це внесення до договорів з добровільного медичного страхування ветеранів як окремої категорії, для якої покриття страхових випадків було б ширшим.
Чи готові ви долучитися до системи з психологічної допомоги ветеранам, яка створюється атомниками?
Я хотів би бути максимально корисним. Коли ми обмінювалися телефонами з колегами, я кожному нагадував: якщо у вас будуть якісь питання, якщо ви не знатимете, як краще поговорити з ветераном — звертайтеся, я спробую допомогти, спираючись на свій досвід. Я дійсно хотів би підтримати хлопців, які повертаються з фронту. Окрім ініціатив, які втілюються на РАЕС, питаннями допомоги також займається громадська організація «Ветеранський рух «Вараш», а також Наталія Талах, керівник Департаменту соціального захисту та гідності Вараської міської ради.
Волонтерська діяльність
Окрім спілкування з ветеранами, чи підтримуєте зв’язок з побратимами?
Обов’язково! Радію тому, що завдяки нашій ГО «Енергія перемоги» можу реалізувати себе як волонтер. І від мого колишнього підрозділу, і від інших знайомих військових надходить багато звернень, і ті сітки, безпілотники, старлінки, планшети та інше обладнання, яке передає організація, стають вагомим внеском у перемогу.
Ми мусимо не забувати: війна триває, і та допомога, яку ми надаємо ЗСУ — це не для якихось «них»; насправді це для всіх «нас».
Наша розмова відбувається напередодні Дня захисників і захисниць України. На чому ви хотіли б наголосили у цей урочистий момент?
Ми, українці — нація з багатовіковою історією, яка бореться за свою країну, за свободу і незалежність, за своє мирне існування. Ми сильні та незламні й продовжуємо невпинно допомагати ЗСУ. Подяка кожному воїну, який в цей складний час боронить Україну, за мужність, самовідданість та відвагу.
Хотів би кожному бійцю побажати сили духу в бою, віри в себе та у свого побратима, взаємної підтримки. Вірю в нашу перемогу, з нами — правда, з нами — сила, з нами — Бог! Слава Україні!
Любов НАТОЧІЙ