Зміни у законодавстві, трудове право, колективні договори — експертом з цих питань на навчальних заходах Атомпрофспілки уже багато років є юрист Володимир Ковальчук. Відтоді, як фахівець здобув ще й освіту психолога, зміст його тренінгів розширився: спираючись на науку про людську душу, Володимир допомагає шукати відповіді на ті виклики, які принесла з собою війна.
Володимире, розкажіть, будь ласка, про ваше знайомство з Атомпрофспілкою.
Воно відбулося ще у 2000-х роках. З 2004 року я працював юристом у Чернігівському навчально-методичному центрі профспілок, що був знаним не лише в Україні, а й за кордоном. Зараз, до речі, його будівля зруйнована російською ракетою, моє колишнє робоче місце перетворилося на купу цегли…
А колись до нас приїжджали групи від усіх українських профспілок. Подекуди було помітно, що деякі профспілчани ставляться до навчальних семінарів формально: їх відвідували просто тому, що «так треба». Представники Атомпрофспілки, натомість, завжди приїжджали із жагою до нових знань, з прагненням поспілкуватися, з наміром обговорити актуальні теми.
Будучи знайомим з усіма вітчизняними профспілковими організаціями, можу стверджувати: за організацією навчальних закладів, за ефективністю формату, за системністю навчання Атомпрофспілка однозначно посідає перше місце!
Маючи успіх як юрист, ви ухвалили рішення про здобуття ще однієї освіти — чим це було продиктовано?
Психологією я цікавився дуже давно. Завжди прагнув усвідомлювати мотиви, які рухають людьми, розуміти моделі взаємодії у колективах, знаходити способи порозуміння. Інтуїтивно я застосовував у правничих просвітницьких проєктах чимало із суто психологічних прийомів. А коли освоїв новий фах, отримав змогу проводити класичні психологічні тренінги з широкого спектру питань.
Яка проблематика нині у фокусі вашої уваги?
Оскільки повномасштабна війна триває вже четвертий рік, це моменти, пов’язані із захистом — від психологічної самодопомоги до забезпечення підтримки на робочих місцях, у профспілках. Наукові пошуки я зосередив навколо теми допомоги ветеранам. Зокрема, моя магістерська робота була присвячена темі адаптації колишніх військовослужбовців у трудових колективах.
Як застосовуєте здобуті знання на практиці?
Із травня 2023 року я перебуваю на військовій службі, у підрозділі психологічної підтримки. Тут є постійна потреба і в юридичній, і в психологічній фаховій допомозі. Вочевидь тут на передній план виходить збереження стійкості в умовах загрози життю та здоров’ю, подолання наслідків психологічних травм. Я не надаю психотерапевтичних послуг, проте багато чим можу допомогти як психолог.
А коли моя військова частина не перебуває у зоні бойових дій, я, хоч і лише раз на кілька місяців, маю змогу продовжувати тренерську діяльність.
Обсяги інформації, які варто було б донести до слухачів, величезні. Як ви визначаєте той мінімум, про який обов’язково треба поговорити, як укладаєте програму занять?
Оскільки мене запрошують в освітні проєкти профспілки, ми обов’язково звертаємося до класичних тем: обстоювання трудових прав, функція профспілок тощо. Дуже актуальною сьогодні є тема адаптації ветеранів. А щодо психологічних аспектів, то найбільше учасники навчальних заходів потребують рекомендацій та вправ, які допомагають зберігати душевну рівновагу, розпізнавати стани власної психіки та інших, досягати порозуміння.
Проте попередньо укладена програма занять лише задає загальне русло — конкретне наповнення диктує аудиторія. Я працюю з дорослими людьми, які можуть чітко і свідомо сформулювати запит про те, що їх найбільше хвилює. Головне — створити довірливу невимушену атмосферу для того, щоб потреби слухачів виразно прозвучали, і надати посильну допомогу в тому, щоб запропонувати методи розв’язання проблем.
Тобто кожна зустріч є унікальною?
Саме так, адже зустрічаються різні люди, різні за віком, з різним досвідом тощо. Кожен із нас проживає своє життя у власному світі, сконструйованому за нашими внутрішніми ментальними образами. А коли людина виходить за межі суб’єктивності, вона переживає справжню зустріч з іншими і збагачує свій досвід.
Усі ми різні — і це прекрасно! Адже прагнення до того, щоб усі мислили однаково — ознака тоталітаризму, який ми спостерігаємо в суспільстві сусіда-агресора. Думаю, ми боремося не лише за нашу землю, не лише за наших людей, а й за свободу. Чотири літери ВОЛЯ, які складаються у тризуб — це квінтесенція українства!
Наші навчальні заходи, до речі, я також розглядаю як прояв свободи. Це не курси в межах державної програми, що навчають усіх, як треба правильно думати. Це семінари і тренінги, які організації влаштовують на свій розсуд, без будь-якого примусу.
Якою ви бачите роль психологічної науки для нашого волелюбного народу?
Її місія — як і місія профспілкового навчання — доносити думку про те, що насправді ми дуже сильні! І саме психологія дає практичні інструменти, які дозволяють використовувати внутрішні ресурси.
Переконаний, що основи психології у доступній для малят формі мали б викладатися з початкових класів школи. Вміння розпізнавати власні та чужі емоції, розуміння мотивації, принципи співіснування в колективах — усе це вічні теми. Якби люди були більше обізнані в цій тематиці, це дало б змогу уникнути значної кількості особистих конфліктів і професійних помилок.
В умовах війни запит на психологічну підтримку значно зріс, і я дуже радію тому, що в нашому суспільстві звернення до психолога вже не сприймається як прояв слабкості чи, того гірше, як ознака психічного нездоров’я.
У цьому контексті я можу тільки вітати (зараз я говорю як юрист☺) ухвалення Закону про систему охорони психологічного здоров’я в Україні. Серед іншого, він регламентує сертифікацію спеціалістів, які можуть надавати послуги як психологи. І це правильний крок на шляху до підвищення фахового рівня.
Леся ГАЙОВА