Тільки спільними зусиллями можна відновити та примножити виробничі потужності вітчизняної урановидобувної галузі — переконаний нинішній голова первинної профспілкової організації «СхідГЗК» та колишній багаторічний очільник підприємства Олександр Сорокін.
Гірнича справа — це моє життя
Олександре Геннадійовичу, ви пропрацювали на «СхідГЗК» уже майже 40 років — що вас спонукало обрати саме цей фах?
Гірнича справа для мене — це більше, ніж кілька десятків років роботи на підприємстві, це фактично все моє життя.
Адже я із Жовтих Вод, із того населеного пункту, який зберігає дух міста гірняків навіть після того, як відпрацьовані шахти вже були закриті, який святкує свій день народження разом із Днем шахтаря.
Я народився у шахтарській родині. Батько — маркшейдер на шахті в Жовтих Водах, мати — геолог, тож професійний напрям був для мене очевидним. Після закінчення Дніпропетровського гірничого інституту (нині — НТУ «Дніпровська політехніка») повернувся до рідного міста, почав працювати на «СхідГЗК», пройшов шлях від молодого фахівця сірчанокислотного цеху гідрометалургійного заводу до керівника: протягом 12 років був заступником гендиректора з економічних питань, потім ще 12 — очільником підприємства.
Чи багато серед ваших колег таких, як ви, гірників із шахтарських династій, які прийшли молодими спеціалістами і віддали підприємству десятиріччя?
Таких чимало. Однак слід зауважити, що принципи формування колективу змінювалися з часом. Тоді, коли підприємство підпорядковувалося Міністерству середнього машинобудування СРСР (воно відповідало за атомну промисловість та виробництво ядерної зброї), сюди з’їжджалися фахівці з усього Союзу. Із набуттям Україною незалежності «СхідГЗК» став забезпечувати кадрові потреби здебільшого за рахунок місцевих мешканців і випускників українських вишів.
Яка із подій часів незалежності стала для вас найбільш пам’ятною?
Напевно, це початок видобутку урану на Новокостянтинівській шахті у 2011 році. Коли пішли перші тонни руди, ми дуже цим пишалися!
А найбільш приємними моментами я б назвав те, що за 12 років роботи на посаді генерального директора я щорічно (в цілому 12 разів) підписував накази про підвищення заробітної плати.
Що вважаєте своїм найбільшим досягненням на керівній посаді?
Предметом особливої гордості для мене є те, що під час мого очільництва нам вдавалося виплачувати зарплату регулярно, двічі на місяць, як це й передбачено колективною угодою, практично без затримок.
Стагнація: конче треба шукати вихід
Після періоду відносного благополуччя підприємство опинилось у кризовому стані…
У 2022 році воно зупинилося на півроку, виникла величезна заборгованість у зарплаті. Це був дуже складний період для колективу. Зрештою, за допомогою народних депутатів і міністерства роботу вдалося відновити, а заборгованість — майже повністю погасити. Однак сьогодні обсяги виробництва впали у 2,5 разу (порівняно з періодом мого керівництва), кількість працівників із приблизно 5 000 осіб після простою зменшилася до 3 500. У нас колосальний кадровий дефіцит. Особливо гостра нестача робочих професій: гірників на шахтах, апаратників на уранопереробному заводі. В таких умовах дуже складно виконувати виробничу програму.
Але ж саме від її виконання залежить фінансовий стан підприємства: можливість виплачувати зарплати, розраховуватися за енергоносії та матеріали тощо. Я дуже сподіваюся на те, що нам вдасться вийти зі стагнації.
У кризи є низка зовнішніх обставин, серед яких основна — повномасштабна війна. Наскільки багато, на вашу думку, залежить у цій ситуації від керівника підприємства?
Переконаний, керівник відіграє одну із ключових ролей. Очільник, який працював у період зупинки підприємства у 2022 році, судячи з усього, був взагалі не зацікавлений, щоб комбінат працював. Люди масово звільнялися, мені, людині, яка виросла на «СхідГЗК», було боляче спостерігати. Натомість, наступний керівник за допомогою фахівців, які залишилися на підприємстві, зміг стабілізувати ситуацію. Нині, на жаль, знову маємо конфлікт з новопризначеним очільником. Ми сподіваємося, що Міненерго уважно поставиться до кадрового питання і втрутиться в ситуацію.
Вважаю, що це мав би зробити й НАЕК «Енергоатом». Попри те, що ми є різними підприємствами, різними юридичними особами, зв’язок між нами нерозривний, адже саме «СхідГЗК» є виробником урану, який надалі стає сировиною для атомної енергетики країни. Я багато років працював з фахівцями НАЕК «Енергоатом», завжди з повагою ставився до цієї організації, й нині висловлюю думку про те, що «Енергоатом» не повинен стояти осторонь таких принципових питань, як призначення керівника урановидобувного і уранопереробного підприємства.
Профспілкові важелі
Яку роль у разі невдоволення керівництвом відігравала профспілкова організація?
Вона завжди брала активну участь у вирішенні ключових питань! Зокрема, у тому ж таки 2022 році ППО «СхідГЗК» висловила недовіру тогочасному керівникові й звернулася до міністерства з проханням розірвати з ним трудовий договір. Це стало одним із чинників, під тиском яких посадовець написав заяву про звільнення за власним бажанням. Сьогодні профспілкова організація знову вимагає від Міністерства енергетики розірвання контракту з нинішнім керівником.
Розкажіть, будь ласка, як складалися ваші відносини із профспілковим рухом?
Я приєднався до профспілки у 1986 році, з початком трудової кар’єри на «СхідГЗК» — тоді це було обов’язковим. Надалі був свідком того, як трансформувався рух за часів відновлення державності України, як профспілкова організація підприємства стала частиною Атомпрофспілки.
Коли я був на керівній посаді, докладав зусиль, щоб відносини з ППО були плідними: всі принципово важливі питання ми обов’язково обговорювали з профкомом і головою профорганізації. Брав участь у профспілкових конференціях, як мінімум, це відбувалося двічі на рік. І я, і мої заступники регулярно звітували перед колективом.
Зізнатися, я не планував ставати очільником первинної профспілкової організації. Але після того, як пішов із життя її попередній очільник, шановний Віталій Скуба, необхідно було обирати нового голову. Колеги, які давно мене знають, запропонували мою кандидатуру. За неї віддали голоси 82% делегатів, що мене, як колишнього представника адміністрації, навіть дещо здивувало. Але це стало свідченням: за роки перебування на керівній посаді мені вдалося напрацювати певний авторитет. Я вдячний колективу за довіру і засвідчую йому глибоку пошану.
Стати на чолі профспілки підприємства, яке продовжує перебувати в кризі — це крок, що потребує рішучості й мужності.
Так. Але, по-перше, це робота, яка мені добре знайома, хоч я й брав участь у діалозі з боку адміністрації. Я звик спілкуватися з малими і великими колективами, чути їх.
По-друге, я не боюсь конфліктів, які можуть виникнути в процесі вирішення складних питань. Мушу відзначити, що нова адміністрація не зовсім розуміє роль профспілки і свою відповідальність за виконання тих чи інших законодавчих актів, особливо тих, що стосуються оплати праці. Буває непросто, але я переконаний у тому, що інтереси колективу, інтереси профспілкової організації повинні бути на першому місці.
Чи потрібно агітувати працівників «СхідГЗК» вступати до профспілки?
Переважна більшість колег без додаткових аргументів усвідомлюють, яку роль відіграє профспілковий рух.
Маємо втримати енергетичний фронт
Ми розмовляємо напередодні Дня шахтаря. Що ви побажали б з нагоди професійного свята співробітникам, які працюють за цією складною спеціальністю, та тим, хто дотичний до урановидобувної галузі?
Попри те, що обставини на підприємстві і в країні загалом не сприяють піднесеному настрою, мені хотілося б, щоб ця важлива для нас дата усе ж була відзначена — якщо не святкуванням, то увагою.
Бажаю працівникам усіх наших шахт і всіх майданчиків того, щоб наше підприємство відродилося і примножило свої потужності. Для цього нам потрібно об’єднуватися, докладати зусиль, щоб «СхідГЗК» працював, щоб був збережений колектив, щоб у людей була достойна зарплата і бажання надалі працювати на підприємстві. Сподіваюся, до цієї мети більшою мірою докладатимуть зусиль Міненерго та «Енергоатом». Адже відновлення «СхідГЗК» — це ще й збереження населених пунктів, в яких розташовані наші виробничі майданчики, це забезпечення атомної галузі сировиною, це — можливість втримати енергетичний фронт під час війни.
Любов НАТОЧІЙ