У свої 33 роки Вікторія Тарасова вперше брала участь у конкурсі професійної майстерності серед молодих працівників АТ НАЕК «Енергоатом» і стала переможницею та єдиною жінкою, яка здобула І місце серед чоловіків за спеціальністю «водій легкового автомобіля». Вона поділилася з газетою «Атомник України» своєю щирою радістю в інтервʼю.
Вікторія, де Ви народилися і мешкаєте зараз?
— Народилась у Володимирівці Баштанського району, нині живу в Благодатному, що за 20 км від Південоукраїнська. Кожного дня легко долаю відстань, бо їду на улюблену роботу, і мені навіть не шкода часу, бо я його проводжу за кермом, а це те, що приносить мені велике задоволення.
Чи бувало, що якісь обставини заважали вчасно приїхати на роботу: блокпости, погодні умови, затори?
— Нічого і ніколи не заважало, жодного разу не запізнювалася. На ПАЕС за свій перший рік роботи навіть ніколи лікарняний не брала (стукає тричі по столу, каже, щоб не наврочити).
Розкажіть, звідки така, не притаманна жінкам, пристрасть до водіння?
— У мене увесь сімейний підряд водіїв — мати, сестра, батько й усі вправно вміють кермувати! Батько вчив водіння змалечку, скільки себе памʼятаю. Років з 4-5 я вже знала, де переключаються передачі. А в 11 років тато посадив мене за кермо мотоцикла, ногами я тоді ще, звісно, до землі не діставала, і в неочікуваний момент він навмисно… зістрибнув з мотоцикла, залишивши мене одну! Це щоб я швидше навчилася. Мама стояла на повороті та сильно розхвилювалась, але я не розгубилася, поїхала сама вправно, бо до цього батько зробив усе, щоб я почувалася впевненою!
Чи брали автівку без дозволу батька? У якому віці отримали права?
— Звісно, як усім підліткам, хотілося пригод. Тож бувало, що таємно каталися, але завжди були обережними, я не потрапляла в аварії і не порушувала правил дорожнього руху. А у 18 років пішла на курси, щоб отримати права, там під час навчання були спеціальні предмети («Основи керування автомобілем» та ПДР), тож гріх було не скласти іспит.
А в дитинстві ким мріяли стати?
— Коли була зовсім мала, хотіла працювати в поліції, а тоді так сталося, що на екрани вийшов телесеріал «Далекобійники» — я захопилась і сказала, що буду далекобійником або механіком. А потім закрутилося… Любила в дитинстві звичайних коней, а тепер лише під капотом!
Де навчалися? Яку посаду обіймаєте зараз?
— Навчатися пішла спочатку в коледж при аграрному університеті, отримувала економічну спеціальність, паралельно ходила на курси водіння, і вже власне в університет я вступала на ІІІ курс на спеціальність «Механіка». Зараз працюю водієм легкового автомобіля в АТГ ПАЕС, маю категорії В, С, С1, і на цьому не буду зупинятися, планую ще відкрити категорії Е та D.
Як дізналися про конкурс професійної майстерності, скільки знадобилося часу на підготовку?
— Мені запропонував наш начальник колони Крачун Михайло Михайлович. Готувалася дуже ретельно через те, що я жінка і з чоловіками дуже складно конкурувати. Насправді багато хто з них був налаштований скептично, але мене це тільки підначувало показати гарний результат! Були й колеги, які підтримували і справді бажали перемоги, особливо мої наставники Стародуб Дмитро Вікторович та Чебан Сергій Анатолійович.Тиждень опрацьовувала теорію та паралельно вдосконалювала практику.
Що, на Вашу думку, стало головною підставою для Вашої перемоги?
— Гадаю, це моя цілеспрямованість та велика відповідальність. А ще зухвала самовпевненість чоловіків.
Чи були якісь курйозні моменти під час підготовки або вже під час самого конкурсу?
— Під час підготовки на заваді ставали погодні умови, вітер постійно зносив навчальні фішки, і поки я доходила до автівки і сідала за кермо, їх просто відкидало в інший бік. І так було до самих змагань, тому тренування проходили у хвилюваннях і роздумах, як буде в день X?!
А ще вже в день нагородження трапилася несподівана історія. Наша родина не з міста, то після робочого дня я поїхала до родичів, які живуть неподалік міста, готуватися до урочистостей. А чоловік поїхав у Благодатне по наших діток — у нас їх троє, і вони мріяли побачити, як маму нагороджують. Але вчасно повернутися не зміг, бо прямо на трасі перед ним зайнялась автівка і нікого не пропускали до усунення аварії. У результаті я ледь не запізнилася на нагородження, але на допомогу прийшли колеги по роботі.
Як Вас привітала родина? Як відреагували колеги?
— Моя мама була дуже розчулена і плакала від щастя. Чоловік постійно повторює, що він і не сумнівався в моїй перемозі, та й постійно підтримував під час підготовки. У гаражі АТГ також наголосили, що вірили в мене та бачили мої докладені зусилля. А діти жартують, що можуть тепер навіть у школі похизуватися.
Вікторія, до чого прагнете зараз або що хотіли б змінити у житті?
— Що хотіла б змінити… Напевно, найбільше бажання — переїхати до Південоукраїнська, щоб робота була зовсім поруч та й діткам розвиток: безліч гуртків, бо в селі вибору багато не пропонують. Але такою великою родиною наразі дуже накладно, не маючи власного житла, наважитися на переїзд, тому це поки що лише мрія!
Чи будете наступного року брати участь у конкурсі?
— Ще не думала над цим питанням. Поки що не відійшла від цієї перемоги, адже будь-які змагання — це хвилювання та перенавантаження. Але пишаюся тим, що мені вдалося, та й, гадаю, наш директор АТГ Форостяний Петро Якович не пошкодував, що рік тому взяв мене на роботу ☺ Нині я на рівні з чоловіками професійна водійка, ось навіть тепер маю доказ (показує диплом та посміхається).
#Atomprofspilka #Atomprofinfo
