Білорусь: знайомство з атомною «будовою століття»
Білорусь: знайомство з атомною «будовою століття»
Швидкий потяг «Мінськ-Вільнюс» робить зупинку на залізничній станції Гудагай. Звідси до сусідньої Литви рукою подати — кілометрів з п’ятнадцять, не більше. На платформі — паспортний контроль. До тих, хто приїжджає на будівництво АЕС, тут уже звикли. Але документи на відрядження все ж просять показати. Кілька хвилин автомобілем — і ми в Островці, маленькому білоруському райцентрі, котрий дав назву майданчику, на якому розгорнулася «будова століття» — спорудження першої у Республіці Білорусь атомної електростанції.
Заповідна зона
Перша згадка про маєток Островець датується 1468 роком. Тоді він належав київському воєводі Мартину Гаштольду. Пізніше цими землями володіли і польські королі, і литовські князі, і Російська імперія. До складу Білоруської РСР Островецький район увійшов у 1939 році. Сьогодні Островець — районний центр Гродненської області, у якому проживає вісім з половиною тисяч мешканців. У 2012 році він отримав статус міста, як тут жартують, «авансом».
Островеччина — батьківщина багатьох талановитих людей. Тут народився письменник і мандрівник Мар’ян Богуш-Шишка, поет, драматург і священик Янка Биліна, публіцист Казимир Свояк, художник Лев Добжинський. В одному з маєтків свого часу жив і працював відомий польський письменник, автор знаменитого роману «Вогнем і мечем» Генрік Сенкевич. Але посправжньому відомим Островець став уже у ХХІ столітті завдяки атомній енергетиці.
Островецький майданчик під будівництво першої білоруської атомної електростанції був визначений як пріоритетний ще у 2008 році. Реально конкурувати з ним могли хіба що майданчики у Вітебській та Могильовській областях. Однак, після геологічної експертизи зупинилися на Островці. Побоювання у «зелених» викликає те, що в Островецькому районі знаходиться Республіканський ландшафтний заказник «Сорочанські озера» і будівництво АЕС може вплинути на екосистему краю. Але уже сам той факт, що атомну електростанцію вирішили будувати неподалік заповідної зони, говорить на користь атомної енергетики. АЕС, котра працює у штатному режимі, не завдає жодної шкоди довкіллю.
Спочатку будівництво атомної станції без особливого ентузіазму зустріли у восьмитисячному Островці. Але з кожним днем, як запевняють в інформаційному центрі АЕС, громадська думка дедалі більше схиляється у бік «мирного атома». Атомна електростанція стане найбільшим підприємством у переважно сільськогосподарському регіоні Білорусі, а це і розвиток економіки, і інфраструктура, і нові робочі місця. «Люди сподіваються, що їхні діти після навчання повернуться додому, і будуть жити і працювати на рідній землі», — каже керівник групи інформування Едуард Свирид, котрий сам народився і все життя прожив на Островеччині.
Велике будівництво
Майданчик Білоруської АЕС знаходиться на колишньому ріпаковому полі за п’ятнадцять кілометрів від Островця. Минулого року сюди побудували нову дорогу. Заступник головного інженера з підготовки кадрів Володимир Горін, котрий нас супроводжує на будівництво, розповідає, що пролягла вона через стару лосину стежку. Тож нерідко тут можна побачити дикого звіра: лося, косулю або й кабана. А ще тамтешні ліси багаті на гриби. Збирати їх, до слова, Володимир Дмитрович навчився у Кузнецовську. Адже починав свою кар’єру атомника на Рівненській АЕС у далекому 1979 році апаратником у хімцеху. За майже п’ять років роботи виріс до начальника зміни цеху. Але, як зізнається, невизначеність у спорудженні третього енергоблока змусила податися на Балаковську АЕС, звідки п’ять років тому приїхав в Островець будувати першу Білоруську АЕС.
Сьогодні Білоруська атомна електростанція нагадує величезний будівельний майданчик. Територія у понад 100 гектарів обгороджена металевим парканом. З готових будівель — адміністративні корпуси, їдальня і будівельна база. В’їзд на територію майбутньої АЕС — через КПП. Фотозйомка офіційно поки що не заборонена, але нас попросили не фотографувати.
Наша «Газель» зупиняється поблизу котловану № 2. Перший ківш ґрунту з нього вийняли 1 лютого цього року — сьогодні він повністю завершений. А загалом об’єм вийнятої землі з кожного котловану становить понад 700 мільйонів кубометрів.
Через кількасот метрів — котлован № 1. Щоб краще усе розгледіти, тут навіть влаштували спеціальний оглядовий майданчик. І, чесно кажучи, картина захоплююча. Менш ніж за рік від початку розробки тут уже практично завершені так звані роботи під бетонування, де згодом виростуть основні будівлі і споруди. Реакторну установку встановлять на штатне місце імовірно наприкінці 2015-го — у 2016 році.
«Ось там під самим лісочком невдовзі виростуть дві градирні по 168 метрів кожна, — показує рукою у напрямку смуги молодих сосен ліворуч від котлованів Володимир Горін. — Дуже шкода, що лісом, мабуть, таки доведеться пожертвувати». Воду для майбутньої АЕС братимуть з річки за чотирнадцять кілометрів від майданчика.
Варто зауважити, що для першої у Білорусі атомної електростанції було обрано російський проект «АЕС-2006» з водо-водяними реакторами третього покоління. Як зазначається, це удосконалені реактори підвищеної безпеки і надійності, які відповідають усім сучасним світовим нормам і стандартам ядерної та радіаційної безпеки. Проектна потужність кожного реактора — 1200 МВт, а термін служби — 60 років. Такі ж проекти сьогодні реалізовуються на Балтійській, Нововоронезькій-2 та Ленінградській-2 атомних електростанціях. Пустити перший енергоблок планують у листопаді 2018 року, другий — ще через два роки.
Особливістю проекту «АЕС-2006» є те, що реакторна установка оснащена додатковими системами безпеки: системою пасивного відведення тепла, системою скиду і очищення середовища з оболонки, подвійною захисною гермооболонкою та пасткою для розплавленого палива при запроектній аварії.
Але у Білоруської АЕС є ще один додатковий фактор безпеки: вона розташована у центрі між трьома святинями району — костелом Святої Трійці у Гервятах (1903 р.), костелом Святого Архангела Михаїла у Міхалішках (1653 р.) та костелом Святого Георгія у Варнянах (1767—1769 рр.).
Соціальний фактор
Достойна зарплата і влаштований побут — найкраща соціальна програма, вважають на будівництві Білоруської АЕС. Захмарних прибутків не обіцяють, але кажуть, що зарплати будуть на рівні українських. Житло також будують. Поступово до Островця приростуть два нові мікрорайони із сучасними комфортними будинками. Згодом тут побудують школи і дитсадки. Усе — за кошти держбюджету. Місця під магазини, торговельні центри і кафе віддадуть приватним підприємцям.
У Островці свідомо відмовилися від тимчасового житла. Сьогодні навіть будівельників розселяють у повноцінні двокімнатні і трикімнатні квартири по п’ять-сім осіб. Коли їх місія закінчиться, у квартири вселяться сім’ї експлуатаційників. Житло службове і надаватиметься працівникам лише на час роботи на АЕС. Ні приватизувати, ні продати, ні залишити дітям його не можна. Атомники кажуть: якщо цього питання не врегулювати, може виникнути проблема із набором кадрів на АЕС.
Кадрове питання
«Білоруська АЕС — для білорусів», можна прочитати між рядків у коментарях керівництва Дирекції будівництва атомної електростанції. Офіційно ж тут заявляють — переважну більшість персоналу БелАЕС становитимуть білоруські спеціалісти. Уже сьогодні на спорудженні першої у республіці АЕС 95% будівельників — громадяни Білорусі. І хоча генеральним проектантом і генеральним забудовником є російська об’єднана компанія НИАЭП-АСЭ (ВАТ «Нижегородская инжиниринговая компания» «Атомэнергопроект» — ЗАТ «Атомстройэкспорт»), на станції запевняють: білоруські будівельні організації не втратили своєї колишньої потуги і саме вони є субпідрядниками на будівництві атомної.
У штаті Дирекції будівництва АЕС — близько 80 працівників. За 2013 рік цю цифру збільшать удвічі. І з кожним роком чисельність персоналу зростатиме. У країні, починаючи з 2008 року, діє державна програма підготовки кадрів для майбутньої атомної електростанції, розрахована до 2020 року. Понад півтори тисячі студентів сьогодні освоюють нові спеціальності у чотирьох вищих навчальних закладах: Білоруському державному університеті, Білоруському національному технічному університеті, Білоруському державному університеті інформатики і радіоелектроніки та Міжнародному державному екологічному університеті ім. А.Сахарова, а також у професійно-технічних училищах. До речі, нещодавно група студентів із Міжнародного екологічного університету проходила стажування на Рівненській АЕС і керівництво університету зацікавлене у подальшій співпраці.
Разом з тим, у Дирекції будівництва АЕС не приховують, що зарубіжних спеціалістів залучати все ж таки будуть, однак у дуже скромних масштабах. «Передбачається, що у нас на двох блоках працюватиме 2000 працівників, — говорить директор Білоруської АЕС Михайло Філімонов. — І практично усі з них — білоруси. Залучити для роботи на ключових посадах плануємо лише близько 70 іноземних спеціалістів з досвідом роботи на АЕС».
Неважко спрогнозувати, що більшість із них будуть «родом з російських атомних». Хоча у Дирекції не виключають, що можуть взяти на роботу й українських фахівців. «Це питання поки що не стоїть, — коментує заступник головного інженера з підготовки кадрів Володимир Горін. — Однак, якщо українські спеціалісти нам таки знадобляться, манівцями не ходитимемо, а одразу звернемося на ваші АЕС».
Іванна КОВБ,
Островець — Кузнецовськ.