Про перспективи розвитку атомної енергетики

Віссаріон Кім: «Настав час відповісти на запитання - хоче Україна розвивати атомну енергетику чи ні?»

Напередодні Дня енергетика виконувач обов’язків президента Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Віссаріон Кім розповів в інтерв’ю «Дзеркало тижня. Україна» (№47, 21 грудня 2012) про те, чим живе сьогодні найбільша енергетична компанія України та чого вона очікує від майбутнього.

Атомники добре знають, що в Україні стосовно атомної енергетики працює принцип, знайомий нам за американськими фільмами: усе, що ви скажете, може бути використано проти вас. Будь-який проект, спрямований на розвиток цього виду енергогенерації або навіть на підвищення рівня безпеки на АЕС, моментально атакується екологічними та громадськими організаціями, а якщо справа ближче до виборів, то й політичними партіями. На «боротьбі з атомною загрозою», як на жодній іншій темі, легко й безболісно заробляються політичні дивіденди та авторитет в очах громадськості. У результаті розмови про атомну енергетику ведуться ким завгодно й де завгодно, але тільки не професіоналами-технарями, які просто працюють і воліють зберігати мовчання.

—Віссаріоне Володимировичу, 31 грудня поточного року закінчується встановлений строк експлуатації енергоблока №1 Южно-Української АЕС, рішення про подовження експлуатації якого ще на 20 років прийнято урядом України. Як ви вважаєте, чи встигне НАЕК «Енергоатом» пройти всі необхідні процедури та одержати відповідний дозвіл Державної інспекції ядерного регулювання?

— Подовження строку служби енергоблока №1 Южно-Української АЕС є одним із пріоритетних завдань НАЕК «Енергоатом», схваленим Кабінетом міністрів України. У принципі, більшу частину робіт, які необхідно було виконати для цього, нами вже завершено. Але залишилися додаткові зобов’язання з підвищення безпеки, які Україна взяла на себе після аварії на АЕС «Фукусіма-Даїчі».

Ми чудово розуміємо, що процес удосконалення систем безпеки АЕС нескінченний — поки станції працюють, ми завжди будемо вдосконалювати системи їхньої безпечної експлуатації. Однак після «Фукусіми» у нас з’явилася необхідність прискорити деякі додаткові заходи. Вони виконуватимуться в максимально стислі строки. Перший блок Южно-Української АЕС буде зупинено на тривалий (близько 230 діб) планово-попереджувальний ремонт, під час якого ми здійснимо необхідні заходи та вийдемо на рішення про подовження строку експлуатації. Хочу особливо зазначити, що подовження строків експлуатації енергоблоків АЕС — це загальноприйнята світова практика. Наприклад, на атомних електростанціях США працює близько 20 енергоблоків із подовженим строком експлуатації.

— Кажучи про подовження строків експлуатації енергоблоків українських АЕС, не можна не згадати про те, що оновлена Енергетична стратегія України до 2030 року зберігає за атомною енергетикою роль основи вітчизняної електрогенерації. Наскільки, по-вашому, цей документ адекватний щодо атомної енергетики та перспектив її розвитку?

 — Моя думка про перспективи вітчизняної атомної енергетики трохи різниться від викладеного в оновленій Енергетичній стратегії України. Я переконаний, що керівництву країни необхідно визначитися із довгостроковою стратегією з розвитку атомної енергетики. Припустімо, Україна орієнтуватиметься в цьому питанні на Францію, в якій 80% електроенергії виробляє атомна генерація, отже, і діяти нам необхідно у відповідний спосіб.

Україна входить до першої п’ятірки країн світу за запасами уранової руди. Нам сам Бог велів орієнтувати економіку не на природний газ і нафту, а на ядерну електроенергію, використовуючи її як основний енергоносій. Наприклад, українці могли б одними з перших у Європі масово пересісти на електромобілі. Але для цього необхідно відповісти на запитання: хоче Україна розвивати атомну енергетику чи ні?

Якщо так, то основним для нас має бути розуміння того, що необхідно будувати нові енергоблоки, а це можливо тільки за рахунок залучення інвестицій. Природно, інвестор повинен мати гарантію повернення вкладених коштів. Але модель енергоринку, що існує на сьогодні в Україні, таких гарантій не дає. Однією з основних умов для підвищення інвестиційної привабливості атомної енергетики має стати законодавчо закріплена методика формування тарифу на електроенергію, що генерується АЕС. Нині формування тарифу для «Енергоатома» відбувається в ручному режимі: хочемо — дамо, не хочемо — не дамо.

Ще більше ускладнити становище компанії може законопроект №10571 «Про засади функціонування ринку електричної енергії в Україні», який 20 листопада був прийнятий парламентом у першому читанні. Зокрема, у цьому законопроекті передбачене створення Фонду розподілу вартісного дисбалансу. При цьому пропонується законодавчо закріпити положення про те, що наповнюватися цей фонд буде виключно з доходів ГЕС, АЕС і ГАЕС як енергокомпаній, у яких найменша собівартість виробництва електроенергії. Ми будемо продовжувати наполягати на тому, що законопроект №10571 замість реформування українського енергоринку на законодавчому рівні закріплює та поглиблює проблему перехресного субсидування. Ніхто не заперечує, що якісь компенсаційні моменти в законопроекті могли б бути покладені на атомну енергетику. Однак не може «Енергоатом» наодинці нести весь вантаж соціальних зобов’язань, покладених на електроенергетику, та ще й дотувати теплову та «зелену» генерації. Зрештою, не можна забувати, що атомна енергетика несе специфічні, притаманні лише їй витрати із забезпечення безпечного функціонування енергоблоків АЕС.

— Мало хто знає, що до складу «Енергоатома» входить відокремлений підрозділ «Донузлавська вітроелектростанція». Це означає, що компанія виробляє не тільки атомну електроенергію. У зв’язку з цим, як ви оцінюєте перспективи «зеленої» енергетики?

 — Безсумнівно, було б дуже добре, якби в Україні розвивалася енергетика, що використовує відновлювані джерела електроенергії, такі, як вітер чи сонце. Але треба бути реалістами та визнати, що в Україні заміщення ядерної електроенергії «зеленою» генерацією на сьогодні просто неможливе як з економічного, так і з технічного погляду. Це хороша ідея, не більше.

— Міністерство енергетики та вугільної промисловості доручило своїм департаментам вивчити доцільність входження НАЕК «Енергоатом» у держконцерн «Ядерне паливо». Наскільки обґрунтована така ідея в принципі?

— У будь-якій реорганізації мають бути сенс та економічне обґрунтування. Якщо казати про приєднання «Енергоатома» до концерну «Ядерне паливо», то варто враховувати, що компанія й так викуповує за світовими цінами весь уран, що добувається в Україні, а потім відправляється в Росію для фабрикації ядерного палива, що надходить зрештою на українські АЕС. Напевно, комусь здається, що якщо ми об’єднаємося зі Східним гірничо-збагачувальним комбінатом, то це вирішить його фінансові проблеми. Але це не так, об’єднання лише посилить їх, оскільки «Енергоатом» і СхідГЗК залишаться з цією проблемою наодинці. З огляду на те, що основним завданням «Енергоатома» є забезпечення безпечної та ефективної експлуатації АЕС, то логічно було б дозволити компанії зосередити всі сили на її виконанні. При дефіциті обігових коштів в «Енергоатома» покладати на нього ще й фінансування видобутку урану явно не слід.

— Які варіанти розвитку атомної енергетики України ви вважаєте найкращими? Наприклад, можна почути розмірковування про те, що Україні слід вибудовувати власний замкнутий цикл: від видобутку урану до виробництва кінцевого продукту — електроенергії. Наскільки такий варіант виправданий?

— Теоретично створення замкнутого циклу в ядерній енергетиці України можливе. Але це доцільно тільки за наявності певної кількості енергоблоків. Наприклад, створення замкнутого циклу в СРСР було зумовлено тим, що він був затребуваний не тільки найпотужнішою атомною енергетикою самого Союзу, а й країнами РЕВ. Тоді як одній Україні з її нинішніми 15 енергоблоками це просто економічно невигідно. Тобто капітальні витрати перевищать економічні вигоди. Таким чином, тільки якщо в Україні буде розроблено довгострокову стратегію розвитку атомної енергетики, що передбачатиме будівництво нових енергоблоків у кількості, наприклад, 20 штук до нині діючих, створення замкнутого циклу можна розглядати як перспективний варіант.

Словом, усе впирається в довгострокову стратегію розвитку ядерної галузі як такої, а її в нас поки що немає. Наслідком такої довгострокової стратегії саме й міг би стати розвиток урановидобувної підгалузі. При цьому найголовніший недолік оновленої енергостратегії — це відсутність у ній чітко виписаних механізмів фінансування проектів у атомній енергетиці. Це дуже ускладнює планування та роботу над довгостроковими проектами. Сьогодні безсумнівним залишається тільки одне — блоки №3 й №4 Хмельницької АЕС Україна має добудовувати відповідно до найвищих вимог до безпеки та енергоефективності.

— Віссаріоне Володимировичу, як ви вважаєте, контракт із американською компанією Westinghouse допоміг Україні наблизитися до енергетичної незалежності?

— Звичайно, з погляду диверсифікації поставок ядерного палива контракт із Westinghouse — це плюс. Робота ведеться цілеспрямовано та за графіком. І хоча є певні технічні труднощі, ми маємо намір продовжувати виконання контракту в рамках установлених строків.

— Верховна Рада 6-го скликання «забула» подовжити чинність закону №2711 «Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Даним законом, по суті, було запроваджено мораторій на стягнення через суди боргів, які утворилися в підприємств ПЕК у зв’язку з тим, що з ними самими не розрахувалися за енергоносії. Є думка, що вже в перших числах січня 2013 року українські ЗМІ вийдуть із заголовками на кшталт «НАЕК „Енергоатом“ — банкрут». Як ви оцінюєте ситуацію, що склалася?

— Важливо розуміти, що заборгованість «Енергоринку» перед НАЕК «Енергоатом» за попередні періоди сягає майже 6 млрд. грн., тоді як критична заборгованість, що може бути нам пред’явлена у разі неподовження закону №2711, становить близько 570 млн. грн. По цій сумі суди задовольнили позови кредиторів «Енергоатома». Тобто очевидно, що борги перед компанією на порядок більші, ніж її власна заборгованість. Поки закон подовжували (а ухвалили його ще в 2005 році), варто було б закласти в наш тариф кошти на погашення критичної заборгованості. А в ідеалі «Енергоринок» мав би повернути «Енергоатому» гроші. Проте відбувається зворотний процес: цього року ми так і не одержали від «Енергоринку» більш як 400 млн. грн. за реструктуризованою заборгованістю. Крім того, через недобір «Енергоринком» електроенергії у 2012 році із нас зняли ще 427 млн. грн. Тож тільки за 2012 рік «Енергоатом» недоодержав з «Енергоринку» близько 850 млн. грн.

Законопроект про подовження чинності закону №2711 у парламенті зареєстрований, і ми сподіваємося, що його все-таки буде ухвалено. Якщо ні, то рішення про пошук коштів на погашення боргів має приймати уряд. Варіантів не надто багато — або гроші мають повернутися «Енергоатому» з «Енергоринку», або має бути встановлена цільова надбавка до нашого тарифу. Так чи інакше, питання критичної заборгованості «Енергоатома» буде вирішене, і це не позначиться на нормальній роботі компанії.

— Чого НАЕК «Енергоатом» очікує наступного року?

— Напередодні Нового року хочеться сподіватися на краще. У цьому випадку це поліпшення фінансово-економічного стану компанії. Ми сподіваємося на те, що нам у 2013 році дадуть у тарифі на електроенергію достатньо коштів для реалізації інвестиційних програм, насамперед на подовження строків експлуатації енергоблоків.