Про втрачену гідність праці
В Україні кожен третій працюючий – бідняк
Про втрачену гідність праці
7 жовтня увесь світ святкував День дій за гідну працю, започаткований світовою спільнотою у 2008 році. В Україні це нагадувало, особливо цього року, більше жалобу, ніж свято – за втраченою у нас гідністю заробітної плати. Цього дня українські профспілки провели під Верховною Радою, Адміністрацією Президента та будинком Уряду інформаційні пікети (роздавали буклети і спеціальний випуск профспілкової газети з поясненнями, що таке гідна праця), щоб нагадати владі, що гідна праця – це у першу чергу гідна зарплата, а такої в Україні немає.
Після акції відбулися громадські слухання, до участі в яких було багато «званих», та багато з запрошених не дісталися до місця, практично ніхто з народних обранців. І, все ж таки, обговорення відбулося. У заході взяли участь представники профспілок, роботодавців, держорганів влади, наукових установ, громадських організацій.
Перед будівлею Міжнародного центру культури і мистецтв профспілок «Жовтневий», де й відбувалися громадські слухання, студенти Академії праці, соціальних відносин і туризму зробили не дуже масовий перфоманс. А молодь апарату ФПУ та її членських організацій – у приміщенні безпосередньо перед учасниками громадських слухань – молодіжний флешмоб під гаслом: «Не допустимо існування втраченого покоління!», тобто, молоді українці хочуть гідного майбутнього вже зараз, а не колись.
Відкриваючи роботу заходу Голова СПО об’єднань профспілок, Голова ФПУ Григорій Осовий зазначив, що «одне з головних завдань профспілок – привернути увагу влади та суспільства до проблем, які існують у сфері праці».
«Щорічно профспілки виходять на вулиці, аби заявити свої вимоги, пропозиції до органів влади, роботодавців, парламентів, аби привернути увагу до проблем, які існують у сфері праці».
Гідна праця – це стабільна зайнятість, гідні заробітна плата та умови праці
«Це, передусім стабільна зайнятість, високопродуктивне робоче місце, щоб кожна людина, яка хоче і може працювати, мала роботу, зазначив Григорій Осовий. Рівень безробіття в Україні, за офіційними даними становить близько 10 відсотків (9,6), фактично – у декілька разів більше.
На жаль, в Україні минулого року було скорочено більш як мільйон робочих місць. З 43 мільйонів українського населення постійну зайнятість і стаціонарні робочі місця мають лише 8 мільйонів. В умовах неповного робочого часу працює 704, 5 тис. осіб або 8,6 відсотків. Це надто мало, щоб забезпечити пенсійні виплати і забезпечувати соціальний захист непрацездатних осіб».
Ми вже на останньому місці серед європейських країн за рівнем заробітної плати. Наш заробіток не дає змогу відтворювати людині сили до ефективної продуктивної праці. Транснаціональні компанії, які діють у нас в Україні, чомусь вважають, що в Україні можна платити один долар за годину. Тоді як за ту саму роботу і таку ж продуктивність у Німеччині платять не менш як 8,5 євро за годину. Вирівнювання заробітку – рівної винагороди за рівну працю – це наша солідарна позиція профспілок. Я щойно повернувся з Конгресу європейських профспілок. Цей з’їзд проходив у Парижі. І це питання не тільки відносно України. Ми ще не є членами ЄС, але питання актуальне і для тих країн, що стали новими членами Євросоюзу, вони також мають диспропорцію в оплаті праці».
З доповіддю-презентацією «Основні концептуальні засади реформування оплати праці в контексті євроінтеграції - погляд профспілок» виступила керівник Департаменту захисту соціально-економічних прав апарату ФПУ Людмила Остапенко. Вона повідомила, що згідно з розрахунками ООН нижньою межею бідності є 5 доларів на день, а мінімальна денна заробітна плата в Україні становить 40 гривень 60 коп., це, навіть, не 2 долара на день.
Середня погодинна зарплата: в країнах ЄС – 24, 6 євро, в Україні –1,05 євро за годину. Мінімальна заробітна плата у серпні 2015 року була занижена на 2023 грн. від рівня реальної.
Не реалізуються гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, визначених статтею 57 Закону України «Про освіту». Середній дохід українських учителів далеко не дотягує до європейського рівня – 2,5 тис доларів на рік, тоді як, наприклад, в Угорщині – 14, 46 тис за рік, у Нідерландах – 57,87 тис. доларів. Така сама ситуація і з доходом лікарів в Україні – у середньому 2,3 тис. дол.. за рік, тоді як, в Чехії – 32, 4 тис. дол.., У Фінляндії – 68 тис. дол..
До того ж, 3 мільйони українських громадян працюють у шкідливих, і, навіть, небезпечних умовах праці. А звідси травми, аварії, професійні захворювання. Сьогодні гинуть не тільки на фронті, але й на виробництві. Особливо високий рівень смертельного виробничого травматизму на підприємствах агропромислового комплексу і поступається лише вугільній галузі. При цьому, найбільше гинуть на підприємствах робітники у віці до 40 років. «Тому профспілки мають боротися за те, щоб на кожному робочому місці було створено безпечні умови праці».
Щодо скорочення кількості робочих місць, особливо державного сектору, процес цей і надалі продовжується, а державних програм працевлаштування на сьогодні немає. Тому з першочергових завдань профспілок – стимуляція створення державної програми зайнятості. «Прийняти та реалізувати Державну програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 20120 року з метою забезпечення зайнятості населення працездатного віку на рівні 70 відсотків (відповідно до Європейської стратегії зайнятості 2020)».
Законопроекти від профспілок
На прес-конференції, що відбулася перед початком засідання Громадських слухань, Григорій Осовий повідомив, що профспілки ініціювали перед парламентом 5 законопроектів. «Які сьогодні включено до порядку денного, але парламент поки що їх не розглянув».
«Один із законопроектів стосується орендної плати за газ, і реалізація законопроекту має зменшити рівень тарифів на газ для населення. З великими потугами за два заходи, нарешті, хоча би у першому читанні законопроект прийнято».
Сьогодні прем’єр-міністр Арсеній Яценюк виконує вимоги Міжнародного валютного фонду, який не дає дозволу на зниження ціни на газ для населення.
«Але навіщо Уряду давати 24 млрд. гривень на субсидії, якщо можна їм заплатити, або збільшити пенсії, тоді громадяни мали би змогу самостійно розрахувалися за газ та комунальні послуги, – зазначив Григорій Осовий. – Частка соціальних допоміг у структурі доходів населення України становить 40, 8 відсотків, заробітної плати – 42, 4 відсотки. До того ж, минулого року ціна на газ становила близько 400 доларів, зараз може – у півтора рази менше. Хіба це не є приводом для того, щоб переглянути тарифи? Адже, вже зрозуміло, що у нас буде середньоєвропейська ціна на газ, – ця ціна буде у півтора рази нижчою тієї, що була минулого року. Навіть, національна комісія (НКРЕ – Ред.), коли буди парламентські слухання, заявила, якщо Уряд подасть нові розрахунки відносно газу і зміни ціни, вони готові провести «переоцінку» вартості газу. Але Уряд цього не робить, натомість, хоче, щоб за рахунок населення ми покрили борги Нафтогазу України, які розікрали свого часу, а, може, й зараз розкрадають. Це неприпустимо, на думку профспілок», зазначив Григорій Осовий.
Інший законопроект стосується неправомірного податкового навантаження на пенсіонерів. «Оподаткування пенсій проведено уперше як експеримент на поточний рік. Але те, що робиться лише «на сьогодні», завтра може стати правилом, ми вже мали такі прецеденти».
Ще один законопроект стосується індексацій заробітної плати і пенсій.
«Те, що відбулося підвищення заробітних плат вже з 1 вересня, це фактично поступка Уряду на вимогу профспілок, – індексацію заробітків перенести з грудня на вересень, тому що у жовтні збільшилися комунальні тарифи. Інша справа, що рівень індексацій надто малий – він не компенсує рівень інфляції. Рівень інфляції 2014 року становив 24, 5 відсотки. Щодо поточного рівня інфляції, ми маємо за 9 місяців – вже близько 40 відсотків! На 40 відсотків зросли ціни. Тому вкрай необхідно утримати платоспроможність заробітних плат і пенсій, щоб не допустити обвального зубожіння працюючих людей. До речі, у нас і так 20 відсотків працюючого населення є бідними. За оцінками цього року – до 35 відсотків. Тобто, в Україні зараз кожен третій працюючий бідняк».
Ще один законопроект – про відновлення санаторно-курортного лікування. «Це надзвичайно важлива тема. Кожного року профспілки за рахунок соціального страхування оздоровлювали 300 тисяч дітей, і, батьки платили усього 5-10 відсотків вартості. Близько 280 тисяч працівників працюють у шкідливих, небезпечних умовах праці. Вони те ж мали доступ до санаторно-курортного лікування. Але усе це скасовано 2014 року. Законопроект є, він підтриманий профільним комітетом Верховної Ради. Ми боротимемося за нього задля забезпечення працездатності українських громадян».
Думка науковця: живемо у паралельних світах
– Я чую розмови на кшталт, а чи треба сьогодні, коли відбувається війна, прихована і не прихована, коли держава виживає, фактично на грані дефолту, чи треба ставити таке глобальне завдання – реформувати оплату праці. Переконаний, що треба, – з виступу на громадських слуханнях проректора з науково-педагогічної роботи Київського національного економічного університету Анатолія Колот. – Країна переживає тектонічний злам. Ми маємо звернутися до основного ресурсу в цій країні – людини і вивести її на узбіччя стійкого соціального й економічного розвитку.
Я не думаю, що нам сьогодні треба розповідати один одному про важливість високої заробітної плати. Якщо людина фахова, вона розуміє, що політикою низьких заробітних плат можна розорити найбагатшу державу. Україна робить це успішно. Це єдине, що нам вдається. І за радянських часів вдавалося, а зараз ми досягли у цьому небачених досі «успіхів».
Стосовно критики соціального забезпечення українців. Критикувати можна лише те, що є. Якщо його немає, нема сенсу це критикувати.
Я вважаю, предметом нашої дискусії має бути обговорення того, яка має бути платформа наших спільних дій. Сьогодні усі соціальні партнери у глухому куті. Треба інших і мислення, й інших підходів. У назві громадських слухань ключове слово політика (назва громадських слухань: «Профспілкові ініціативи з новітньої політики оплати праці в контексті євроінтеграції» - Ред.). Політика – це платформа, правила гри, здатність до спільних дій, готовність до консолідації та відповідальності.
Що нас не влаштовує у нинішньому форматі оплати праці, у тому вигляді, що сформувалася і закріплена у законах «Про оплату праці», «Про колективні договори», «Про соціальний діалог», Про освіту». Усі представницькі органи, хто б не представляв кого, держава, чи роботодавці, чи профспілки – усі незадоволені існуючим станом речей, хоча й у кожного своя логіка. Ми маємо визначитися, що є основним тромбом на шляху прийняття суспільно прийнятного рівня заробітної плати.
Політика – це наявність чітких, прозорих суспільно значимих правил, які закріплені в актах, угодах, договорах. Але це формальна сторона політики. Реальна політика – це наявність конкретних механізмів і бажання, і готовність їх реалізовувати. Якщо під таким кутом зору розглянути політику оплати праці працівників в Україні, то можна сказати: де-юре вона є, де-факто – її практично немає.
Ми продовжуємо жити у паралельних світах. Один – задекларований, інший – реальний, той, в якому живе переважна більшість населення України. Справа не у тому, що хтось не так прорахував заробітну плату та прожитковий мінімум. Цілком очевидно, щоб мати гідну заробітну плату, треба мати таку ж економіку. Але є усі підстави стверджувати, що пересічний громадянин таки живе гірше, ніж може. Соціальна складова постійно відстає від економічної попри всі економічні складнощі.
На жаль, економіка після Революції гідності розвивається за тією ж самою траєкторією. На жаль, нічого не змінилося. Змінилося лише одне – стало більше непрофесіоналізму. Відсутні структурні зрушення, конкуренто спроможні робочі місця, імпульси для економічного розвитку. Чомусь державні очільники майже не щодня відкривають поліцейські ділянки, відкрили би хоча б одну майстерню, хоча би на 10-15 робочих місць і показали би нам це по телебаченню.
Тому залишається запитанням, чи можна імплементувати в Україні європейську модель оплати праці. Зробити це надзвичайно складно для такої моделі суспільного соціально-економічного розвитку, що дісталася нам від колишньої влади, на жаль, відтворюється і надалі, навіть, після Революції гідності. Влада і суспільство продовжують існувати в окремих світах. При цьому відбувається злиття влади і власності. Влада і власність цементуються і лише відпрацьовуються схеми цього цементування. Де влада і власність практично поєднані, там немає місця для проєвропейської соціальної політики.
У держави грошей немає, гроші є в державі
В економіці домінує адміністративна корупція. Але якщо корупція є, це означає одне: що в державі гроші є, нема грошей у держави. Я вважаю, що головна проблема України не економічна, вона – позаекономічна. І те, що ми 23 роки тупцюємо на місці, або йдемо вперед з головою назад, – це прояви позаекономічних чинників, у першу чергу – неготовності, нездатності багатьох членів соціуму у тому числі так званої політичної еліти до того, аби адаптуватися до умов життя «за європейськими стандартами». Ще одна причина – це ерозія морально-духовних цінностей, і, передусім, політичної еліти, і тих, хто представляє інститути держави і соціальних партнерів на всіх рівнях. І останнє, можливо, перше за значенням – це світоглядові проблеми, існуюче домінуюче мислення. Людина живе у чотирьох світах: у світі природи, у світі техніки, у світі економіки й у світі самих людей. Ці світи змінилися і змінюються щоденно. Однак, наше економічне мислення залишається ущербним. Значна частина людей так і не зрозуміла, що соціальні витрати у світі стали соціальними інвестиціями. Що соціальна й економічна складова давно помінялися місцями. Що соціальна сфера – це не витратна сфера, а сфера, де формується головний капітал – людський.
Маємо визнати, що в Україні відбулася приватизація держави великим капіталом. Приватизація держави олігархічними кланами. За такої приватизації немає місця для проєвропейської політики.
Тому, коли ми говоримо про проєвропейську політику оплати праці, ми повинні говорити про те, що соціальні партнери мають дбати про те, щоб одночасно підтвердилася і проєвропейська модель суспільного устрою. Соціальні партнери мають пряме відношення для затвердження цієї моделі. І це, на жаль, за їхньої участі, чи опосередкованої, чи нейтральної, відбулося те, що відбулося.
Сьогодні прийнято звинувачувати освіту у тому що збільшується безробіття. Причина у тому, що ринок праці деградує, що не створюються робочі місця. За такого ринку робочих місць, який ми маємо в Україні на сьогодні, освіта, звичайно, не потрібна.
Про Стратегію соціального відродження України
Анатолій Колот запропонував за участі експертного наукового середовища приступити до розробки платформи спільних дій, документу, який би став Стратегією соціального відродження України.
«Я глибоко переконаний, якщо ми не випишемо цю «дорожню карту», ми кожного разу будемо починати соціальний діалог з нуля, і щодо тарифної ставки, і щодо мінімальної зарплати тощо. 20 років ми не маємо у цьому успіху, адже заробітна плата не є ізольованою автономією. Вона є дзеркальним відображенням стану економіки.
У цьому документі ми повинні зарплату розглядати у контексті забезпечення ефективної зайнятості, розвитку людського потенціалу, оподаткування доходів громадян, розподілу навантаження соціальних фондів, формування пенсійної системи тощо. Це клубок пов’язаних між собою проблем, які не можна розглядати ізольовано.
Ми не можемо одномоментно багато що зробити, але ми зобов’язані крок за кроком вести країну до світла у кінці тунелю. Стратегія має змінити вектор і траєкторію соціальної трансформації. А поки що ми рухаємося від поганого до гіршого. Так, у грудні минулого року Уряд розпочав свою роботу з податку на пенсії. Більшого морального юродства важко придумати. Необхідно визначити червону лінію, яку не можна перетинати.
Подолати існуючі асиметрії буде надзвичайно важко, але необхідно. Наприклад, щоб попередити такі випадки. Упродовж десятиліть у освітян, науковців був посадовий оклад як комплексна оцінка заслуг людини, її потенціалу і діяльності. Наприклад, встановлюється оклад професора доктора наук, професора кандидата наук, доцента кандидата наук тощо. І треба було додуматися, уперше в новітній історії України, винагороду за звання і ступінь вилучили зі складу окладу. Питається, якщо за інтелект – це окремо, тоді оклад за що, за яке місце? Інша нісенітниця: винагорода за ступінь і за звання отримали назву «доплата». Але ж доплата – це винагорода за відхилення. Доплата може бути за роботу у нічний час, за роз’їзний характер роботи, за шкідливі умови праці. Сьогодні винагорода за інтелект стала винагородою за відхилення. Аномалії не закінчилися на цьому. У грудні були пропозиції відмінити доплати за ступінь, за наукові звання. Слава Богу, схаменулися. Але ще не вечір. На жаль, сьогодні боремося не з бідністю, а – за бідність, у тому числі науковців, інтелекту нації. Тому запрошую соціальних партнерів за підтримки експертного середовища підготувати «правила гри» і почати рух до нормальності».
Після обговорення учасники слухань прийняли рішення схвалити з доповненнями, пропозиціями та змінами Резолюцію, в якій йдеться про те, що Україна та її народ вибороли своє право на гідне життя, на європейське майбутнє та втілення в життя європейських цінностей і стандартів.
Лілія Соколова