З ядерної безвиході

З ядерної безвиході

Східноєвропейський досвід приватизації атомної енергетики демонструє Києву, як не слід чинити зі своїми АЕС.

Через відсутність реформ в атомній енергетиці Україна вже не встановлює регіональні рекорди у виробництві електроенергії. Напередодні масштабних змін, менеджмент галузі почав обережно припускати, що найближчим часом уряд вирішить не тільки питання давно завислого українсько-російського проекту добудови енергоблоків Х3/Х4 на Хмельницькій АЕС. Більшість експертів переконані, що Київ має намір розпочати будівництво нових енергоблоків і на інших електростанціях, зокрема на Запорізькій АЕС.

Проти мирного атома

«На цей рік ми не затвердили список приватизації, бо там було питання про роздержавлення НАЕК «Енергоатом», — заявив депутат ВР Олексій Кайда. Партія «Свобода», до якої він належить, має істотну вагу в місцевій владі Хмельницької та Івано-Франківської областей. У першому регіоні основним бюджетоутворюючим підприємством є ХАЕС, у другому — підприємства Бурштинського енергетичного острова. Найбільшими з них є енерготрейдери і ТЕС «Західенерго» Ріната Ахметова. Власники цих підприємств багато років мали можливість експортувати електроенергію з чималим бонусом. А саме — через підозріло складну державну тарифну політику державні АЕС продавали свою продукцію дешевше від обгрунтованої вартості, а приватним власникам ТЕС, навпаки, дозволялося відпускати її дорожче. Простіше кажучи, під девізом зняття соціальної напруженості у вуглевидобувних регіонах власники вугільних і газо-вугільних ТЕС могли продавати свою продукцію за цінами набагато вищими від реальних витрат. При цьому про витрати АЕС або довгострокові потреби атомної енергетики мало хто думав. Та в квітні 2014 року уряд скасував дотації експорту електроенергії, виробленої на ТЕС. Справи трейдерів погіршилися, а цінність їхніх активів і гарантії зобов´язань почали знижуватися ще більше після того, як на ринку поширилися чутки про неминуче залучення приватних інвесторів до розвитку вітчизняної атомної енергетики. До останнього часу галузь вважалася однією з небагатьох сфер, яку не зачепили ні майнові, ні технологічні, ні структурні реформи.

Члени ядерного клубу

Як Україна, атомну галузь не реформували тільки дві східноєвропейські держави — Білорусь, що лише планує будувати першу АЕС, і Польща. Остання узагалі не має атомних станцій, оскільки у польській Сілезії останні років триста вміють видобувати вугілля без виснаження пластів, містечкових вугільних магнатів, витрат на бюджетні та політичні поступки. А в деяких не менше багатих регіонах України примудрилися видобути більшість запасів за дуже короткий час.

У Болгарії частка атомної енергії в загальному виробництві струму становить 51%, Словаччині — 50%, ​​Угорщині — 42%, Чехії — 31%. І в східноєвропейських країнах проблеми АЕС вирішували не частково, а в цілому. Найбільший ефект в енергозбереженні — це розвиток наявних потужностей атомної енергетики, які, на відміну від ТЕС, що не збільшують імпорт енергоносіїв і дають найдешевшу продукцію. Відбулася часткова або повна приватизація акцій єдиних генеруючих державних енергокомпаній, в активах яких було управління АЕС.

У Румунії будівництво нових енергоблоків на АЕС Чернавода здійснюється за допомогою консорціуму приватних інвесторів (домінуюча — італійська компанія Enel). Апеннінській корпорації належить і провідна приватна енергокомпанія Словаччини — Slovenske Elektrarne, що володіє єдиною в цій країні АЕС. У Чехії корпорація CEZ управляє обома місцевими АЕС. Поки майже всі акції холдингу у власності держави і тільки приблизно 3% належать приватним портфельним інвесторам.

Експериментальні партії

В основному в названих країнах ще до початку залучення приватного капіталу в компанії-оператори АЕС відбулася цілком ефективна приватизація регіональних розподільчих мереж.

У кожній з країн Східної Європи ці процеси мали свою специфіку, яка залежала від закуплених реакторних і турбінних технологій атомного машинобудування.

Так, Чехія паралельно з розгортанням на своїй території збірки радянських реакторів добилася від ліцензіата мінімум спротиву в розвитку більшості супутніх технологій. На ці поступки Росія погодилася тільки тому, що ринок поставки газу чеським ТЕС належав німецьким і швейцарським компаніям, близьким «Газпрому».

Угорщина при абсолютно однакових з Чехією стартових і технологічних позиціях у приватизації нафтогазового сектору, який завершився понад 15 років тому, пішла абсолютно іншим шляхом. Тільки після того, як угорська корпорація MOL змогла впевнено визначити своє самостійне місце на континентальному ринку видобутку та переробки вуглеводнів, Будапешт розпочав переговори про дешеві кредити від російських виробників технологій АЕС. За інформацією «k:», до середини літа РФ гарантувала кредити на загальну суму понад $10 млрд. В іншому разі, політика Будапешта на газовому ринку могла б стати відверто ворожою щодо російських інтересів.

Завершені у Східній Європі процеси реформування компаній-операторів ТЕС і АЕС є цінним досвідом для України, вибравши найоптимальніший шлях залучення приватних інвестицій в атомну енергетику. Виходячи зі східноєвропейської практики, Києву не обов´язково повторювати цей шлях, оскільки у нашому випадку формат приватизації енергетики, залучення інвесторів для збільшення реакторного парку АЕС уже навряд чи супроводжуватиметься поступками в інших сферах. Причина — вкрай негативне економічне становище країни, через що можуть реалізовуватися лише надійні і швидкі проекти.

Болгарська пауза

Єдина генеруюча компанія Болгарії — Bulgarian Energy Holding EAD (ВЕН), якій належить і єдина працююча в країні АЕС «Козлодуй», з року в рік відкладає вже давно розроблений проект приватизації.

Місцева преса твердить, що причина такої неспішності полягає в тому, що холдингу ВЕН належать численні місцеві ТЕС, які наразі сильно залежать від нестабільних схем імпорту природного газу, що болгарські трейдери закуповують у РФ, Туреччині та Греції.

Основними компаніями-розподільниками електроенергії, виробленої з вуглеводнів, є чеська ИEZ, німецька E.One та австрійська EVN. Рано чи пізно всі ці покупці палива для болгарських державних ТЕС (або один з них) остаточно визначиться із вибором стабільних і передбачуваних імпортерів газу. Як тільки це станеться, інвестори болгарських обленерго зуміють стабілізувати схеми забезпечення закупівлі палива, а уряд виставить на торги великий пакет акцій державного холдингу ВЕН.

Цілком імовірно, що після цього Болгарія зможе знайти гроші для розвитку своєї і так стійко працюючої атомної енергетики. Можливо, що ці кошти підуть на будівництво нових атомних енергоблоків. У такому разі Болгарія зможе збільшити свою частку в загальному виробітку електроенергії до понад 60%, що співмірно з нинішнім рівнем Японії, Південної Кореї, Франції, Швеції та Швейцарії.

Андрій Старостін