Життя в окупації біля величезної АЕС

Життя в окупації біля величезної АЕС: як виживає Енергодар

Найбільша в Європі АЕС – Запорізька, а також її місто-супутник Енергодар опинилися в окупації з перших днів широкомасштабної російської агресії. В яких умовах виживають місцеві жителі та працівники АЕС і як поводяться окупанти УНІАН розповіло подружжя, яким вдалося вирватися із захопленого міста (їх дані ми не розкриваються у цілях безпеки).

Найпотужніша АЕС в Європі вже більше трьох місяців перебуває під контролем російських окупантів, в заручниках у них – близько 30 тисяч енергодарців. Люди живуть на "пороховій бочці", оскільки загарбники вільно переміщаються по всій території атомної станції, а на які безумства вони здатні, весь світ бачить кожен день.

З автоматами проти танків та БТР

"У перший день вторгнення РФ було незрозуміло, чого чекати, але заспокоювало відчуття, ніби те, що відбувається, настільки далеко, що тебе не торкнеться...", – зізнається місцевий мешканець.

За його словами, війська РФ три дні підходили до міста, і всі три дні люди збиралися на головному в'їзді до Енергодару, щоб не пустити їх.

"Люди працювали як єдиний механізм, кожен був чимось зайнятий: хтось покришки тягнув, хтось "бандерівські смузі" робив, жінки приносили їжу тим, хто чергував на блокпостах, волонтери у міських чатах збирали найнеобхідніше та відвозили активістам. Всі намагалися чимось допомогти", – згадує він, додаючи, що, на жаль, Енергодар залишився фактично без захисту.

"На в'їзді військових не було. Були тільки мирні люди та активісти. Всю тероборону і військових 24-25 лютого відправили під Василівку для захисту запорізького напрямку. З військових була лише воєнізована охорона, але тільки на території АЕС. По суті, місто залишилося без захисту. В Енергодарі ні танків, ні БТР, ніякої військової техніки не було. А на всю станцію був лише один БТР та дві бойових машини типу "Козак", – розповідає він.

Вдень 2 березня війська РФ пішли в наступ, отримавши команду "взяти місто".

"На весь наш кількатисячний натовп зброя (автомати) була лише у сотні людей. Так що протистояти танкам і БТР хлопці не могли. Ближче до ночі російські війська увійшли у місто, було чутно вибухи та автоматні черги, – розповідає енергодарець. – Цю ніч ми всією сім'єю провели у коридорі. Я не спав до півночі, потім заснув і прокинувся о третій годині ночі від того, що дружина біля мене плаче. На питання, що сталося, вона сказала, що атомна горить, що її бомблять. Я подивився пряму трансляцію, зрозумів, що горить будівля, яка небезпеки не несе, і заспокоїв її".

Ніч, коли рашисти, зовсім збожеволівши, обстрілювали АЕС з танків, його дружина згадує із жахом: "Напевно, найстрашніше було, коли в місто увійшли окупанти. Ніхто не думав, що взагалі таке можливо: на станцію з танками. Досі не вкладається у голові. Ніч була пекельна. Йод поруч підготовлений (добре, що складаємо іспит з радіаційної безпеки, і знаємо, скільки його потрібно). І досі руки трясуться, коли згадую... Пам'ятаю, як дивилася пряму трансляцію зі станції, і свої моторошні думки, які навіть страшно озвучувати...".

Подружжя згадує, що у перші дні вторгнення всі навколо були у повному подиві від того, що відбувається, і вірили у швидке звільнення: "Ми дуже сподівалися, що ось-ось прийдуть наші хлопці та виженуть "орків".

За проукраїнську позицію – у підвал

На цей час обстановка у місті спокійна, але напружена, розповідають місцеві.

"Окупанти ходять тут, як царьки. Якщо не провокувати, то не чіпають. Але без зупинки викрадають людей. Тих, у кого були зв'язки із ЗСУ або з теробороною, їхніх родичів, або тих, хто просто їм не подобається. Когось викрадали за репости та лайки на підтримку України у Facebook", – зазначає енергодарець.

"Кажуть, що вони з нами надовго, що їм у нас подобається. Одна проблема: вони нам – ні. Приїхали б до нас до війни з мирними намірами, ніхто б і слова не сказав. А зараз – одна ненависть до них".

Вони з дружиною впевнені, що в Енергодарі більшість проти російських окупантів та чекають приходу ЗСУ. Але, кажуть: в сім'ї не без виродка. На жаль, є зрадники, які здають окупантам своїх же, особливо АТОвців та активістів, які виходили на блокпости проти вторгнення РФ у перші дні.

"Це дуже страшно. Людей тижнями тримають у підвалах з мішками на головах, швидше за все, б'ють. Нещодавно була ситуація зі стріляниною і гонитвою за чоловіком на території шкільного стадіону, на якому була купа дітей. Понад 15 осіб з автоматами збили чоловіка з ніг і побили, потім підняли і поволокли у машину", – згадує мешканка Енергодара.

"Місто повністю українське було і залишається! На той же влаштований "орками" "парад" 9 травня вийшло людей 300, не більше. Тих, хто перейшов на бік окупантів, всі знають в обличчя. Коли наші прийдуть, то нехай бояться: їх викинуть усіх! – упевнений її чоловік. – "Визволителі" звільнили нас від нормального життя, від можливості їздити вільно по місту і подорожувати за його межами, від звичних продуктів харчування, від усього! Зате ми тепер відчули, як жили наші батьки в 90-х роках і що таке черги за продуктами. Нехай будуть прокляті й додому повернуться у чорних мішках!".

"Бариги" з Криму та закриті аптеки

Проблем з продуктами в Енергодарі, кажуть, немає, за рахунок фермерів з найближчих сіл та "бариг", які їздять в окуповані Крим або Мелітополь, а потім торгують з машин, як у лихі 90-і.при цьому ціни на багато товарів підскочили "до небес".

"Спочатку не вірилося, що щось може пропасти з прилавків. Але, через місяць, закрилися всі супермаркети через відсутність продуктів. З'явилися величезні черги у маленькі магазини. Ціни зросли значно. Наприклад, свинина по 250 грн, яловичина – 300, хліб – 20-25, цукор спочатку був по 100 грн, зараз 50-60. Гречка – 80. Дешеві овочі та фрукти. Поруч багато сіл, вони забезпечують нас деякою продукцією", – розповідає житель Енергодара.

За словами його дружини, якщо добре пошукати, в Енергодарі все ще можна знайти українську продукцію.

"Овочі та фрукти дешеві через те, що в селах в теплицях вирощують дуже багато всього, і зараз людям просто нікуди збувати свій товар. Люди такі великі гроші втратили", – розповідає вона.

Що стосується медичного обслуговування, з цим ситуація набагато складніша: на все місто не працює жодна аптека.

"Лікарня і лікарі працюють, звичайно. Наскільки я знаю, ніхто з лікарів не перейшов на бік окупантів. Але, не дай Бог, захворіти. Починається квест: знайди ліки. Спочатку була аптека, в ній продавали ліки, привезені з Криму. Зараз і вона закрита. Крутимося, у кого, що залишилося, і просимо, якщо хтось їде до нас із Запоріжжя, щоб, по можливості, привезли".

Щоб допомагати один одному, місцеві створили в Telegram і Viber чати, в яких вони діляться тим, що у них залишилося.

Але з кожним днем все більше городян вирішують виїхати. Вулиці колись жвавого Енергодара порожніють. Решта рідко виходять з дому, цілодобово сидять без зв'язку та абияк ловлять Інтернет, щоб дізнатися новини.

"Виїхати з міста можна, але проблематично і небезпечно. На запорізькому напрямку ідуть бої, пропускають рідко. Стоять кілометрові колони. Ясна річ, що їх використовують як живий щит. Люди в цих колонах стоять по п'ять днів. І це в полі, уявіть. Але люди виїжджають, так. Нещодавно знайомі виїхали на своїй машині через Крим до Росії. Далі – Грузія, Туреччина, а потім – шлях до Хорватії", – зазначає наш співрозмовник.

Каже, в місті залишилося близько 30 з 50 тисяч населення. Багатьох "тримає" робота на атомній станції. Люди з побоюванням дивляться у майбутнє, але всім серцем продовжують вірити, що Енергодар та ЗАЕС звільнять вже скоро.

Іван Бойко

https://www.unian.ua/