Головний напрям діяльності вашої профорганізації?

2021, 8
   

Атомні ювілеї. Події і люди

15.01.2021

Атомні ювілеї. Події і люди

Людина відображається у своїх вчинках

З нагоди 40-річчя пуску енергоблока №1 та початку експлуатації Рівненської АЕС — інтерв’ю із заступником головного інженера з експлуатації блоків №1, №2 Ігорем МОГИЛОЮ.

— Ігорю Анатолійовичу, Ви безпосередній учасник тих подій. Працюєте на станції уже понад 40 років. Розкажіть, якою була Ваша дорога в атомну енергетику і власне на РАЕС. І чому саме з Рівненською станцією ви вирішили, зрештою, пов’язати своє життя?

— Моє дитинство і юність минули у Вірменії, у місті Ленінакан. Нині його назва Ґюмрі, але це не має великого значення. Там я закінчив школу. Мої знайомі, хто не вступив до вишу, йшли в армію. Хтось влаштовувався після армії на роботу, хтось залишався на утриманні батьків. Ну а вечорами вони незмінно і за будь-якої погоди випивали в альтанці, вихваляючись своїми подвигами в армії та на любовному фронті.

Така перспектива мене не приваблювала зовсім. Будучи хлопчиною, я уявляв, що десь є цікаве життя, повне пригод, подій. Потрібно лише спробувати вирватися з того середовища, в якому перебував: вступити до інституту, здобути престижну професію, знайти цікаву роботу. В останніх класах школи ця думка була зі мною постійно.

Вступати вирішив в Одесі: там жили всі близькі родичі моїх батьків. Вони порадили Одеський технологічний інститут ім. М. Ломоносова — теплофізичний факультет. Там була прекрасна спеціальність — атомні електростанції і установки. Пропозиція припала до душі. Навчання було цікавим. Ми були на практиці на Костромській ТЕС, Нововоронезькій атомній електростанції, у Сєверодвінську (це Північний флот) за специфікою навчання на воєнно-морській кафедрі, у Балаклаві (Чорноморський флот).

Після інституту в мене була можливість поїхати на Вірменську АЕС. Що я і зробив. Робота на Вірменській, навчання на Кольській, пуск, експлуатація — це окрема пісня. Вона частково описана у моїй книзі «Мецамор — Кузнецовськ».

На п’ятому році роботи на Вірменській станції мені стало працювати нецікаво. У той час в Україні будувались Южно-Українська, Запорізька, Рівненська атомні електростанції. Зі своїм товаришем, на жаль, нині покійним, Тищенком Славою об’їхали майданчики. Мені сподобалася Рівненська АЕС.

Пропрацювавши п’ять років на Вірменській станції, я переконався, що реактори 230-ті (ті, які ми тут експлуатували) — це вже вчорашній день. Нові блоки, з іншою технологією, системами безпеки, будувалися на тих майданчиках, про які я сказав. Мені вони були дуже цікаві. Крім того, я себе не відчував у Вірменії готовим до постійного осілого життя. Я знав вірменську мову, поважав традиції, цінував ставлення до себе на Вірменській АЕС. Але все просто: я — українець і повинен жити на своїй грядці. Так я вирішив і 1978 року влаштувався на Рівненську АЕС. Коли ти повен сил, амбітний, робота зацікавлює, а сім’я створена, що ще потрібно молодому хлопцеві у 27 років?!

— Ви приїхали на РАЕС за декілька років до пуску енергоблока №1. Стали начальником зміни реакторного цеху. До того Ви вже обіймали таку посаду на Вірменській АЕС. Як здобутий досвід допоміг у перші роки роботи на РАЕС? Що входило до Ваших обов’язків у період до пуску блока у 1980-му?

— Зважаючи на те, що на Рівненській АЕС не було технологів зі станцій подібного типу, в реакторному цеху тим паче, я взявся (цим просто ситуативно треба було займатися) курирувати монтаж обладнання першого контуру і паропроводів. Ця робота змусила досконало вивчити обладнання, оскільки без цього неможливо контролювати монтаж і приймати з монтажу обладнання.

Досі пам’ятаю всі заводські теки креслень, інструкцій з експлуатації ГЦН-317, парогенераторів, ДУ-500, компенсатора тиску, гідроємностей тощо. Ми викликали конструкторів, бо неможливо було з тим зв’язком, що існував у 70-80-х роках, вирішувати технічні питання. Їздили самі на заводи-виробники. Аналіз документації допоміг уникнути багатьох технічних колізій, попередити помилки монтажу, зекономити час і ресурси. Такий підхід у підсумку став хорошою школою для хлопців, які працювали в моїй групі і яким я допомагав у їхній роботі. Згодом усе це діло «вилилось» у перелік питань Могили Ігоря Анатолійовича на іспитах з ПТЕ, що постійно поповнюється і знаходиться в реакторному цеху та в навчально-тренувальному центрі.

— Пригадайте, будь ласка, сам пуск: перші пускові операції, вихід на МКР, підключення до мережі. З численних спогадів, які знаходимо в книжках і статтях про той період, знаємо, що для багатьох то були справді хвилюючі й незабутні моменти. Що найбільше запам’яталося Вам?

— Річ у тім, що пускові операції, вихід на мінімальний контрольований рівень потужності, підключення до мережі — усі ці операції у Вірменії відбувалися десятками і для мене вони були рутинними. Звичайно, вказані операції — це завершальний етап зусиль будівельників, монтажників, наладчиків, експлуатаційників. Але мені більше запам’яталися не «хвилюючі, незабутні моменти», як ви сказали, а колеги у ватниках, гумових чоботях, які, втомлені, у сирих бетонних приміщеннях збирали технологічні схеми. Коли не управляється приводна арматура, коли безліч монтажних помилок у схемах управління, коли оперативний зв’язок відсутній і досліди виконувались у змінні завдання. Коли холодні, мокрі, втомлені збирались у 240-му приміщенні на блоках №1, №2, різали шмат сала, розламували хліб, їли і знову розходилися на свої робочі місця. Оце запам’яталося більше.

До речі, мій товариш — майбутній головний інженер станції Андрєєв Євгеній, тоді мені якось сказав: «Ігорю, я й не уявляв собі, що станція складається із такої кількості труб, і всі вони потрібні!» (усміхається). А він був з Нововоронезької станції, працював там у фізлабораторії, у підсумку — контролюючим фізиком.

— У 33 роки, після 10 років оперативної роботи, Ви стали заступником головного інженера з експлуатації енергоблоків №1, №2. Надзвичайно відповідальна робота! Тоді, в середині 80-х, вам фактично довелося, якщо можна так сказати, формувати оперативну службу на Рівненській АЕС. Поділіться своїми принципами у роботі. Чого вимагаєте від підлеглих?

— Звичайно, на той час не було тренажерів, спеціалістів-психологів, інструкторів. Була інша школа навчання. Треба сказати, що був тиск з боку силових структур. Існувала невелика різниця в оплаті праці інженера, який трудився в контрольованій зоні, та начальника зміни реакторного цеху.

Мені просто необхідно було підняти престиж працівників блочного щита управління. Продемонструвати на станції переваги і перспективи для хлопців, які постійно розвиваються та щиро цікавляться роботою. Цих хлопців видно одразу. Декотрі, недалекі, не бачачи економічної вигоди, навіть демонстративно говорили, що немає сенсу вчитися, витрачати час і здоров’я.

Завжди дотримувався правила: оклади начальників змін мають бути однакові. Пояснював керівництву так: новий начальник зміни несе відповідальність таку саму, як і начальник зміни, який працює давно. Цим пояснюється все. Це додало ваги роботі начальника зміни блока, станції. Постійно на зборах я говорив про специфіку оперативної роботи, розуміючи, що тривала робота у зміні вимагає здорового способу життя, постійної праці над собою. Хлопці живуть за власним графіком, який відрізняється від сімейного. Тому давав особисте зобов’язання: якщо буде можливість переходу на денну роботу, то тільки сприятиму цьому, не чинитиму жодних перепон. Андрєєв Євгеній, якому я дав таку обіцянку, не вірив у цю «благодійність».

Пам’ятаю, коли потрібно було доукомплектувати 3-й блок, я зібрав начальників зміни реакторного цеху і запропонував усім охочим перейти на цей блок. Тоді було зрозуміло, що станція належним чином не встигне підготувати потрібну кількість персоналу. На моє велике задоволення, знайшлося п’ять-шість спеціалістів, які виявили бажання пускати 3-й блок. Це говорило про настрій людей — великих професіоналів, які хотіли освоювати нові технології.

Хочу пояснити, що коли відправляв НЗС пускати блок №3, то на першому й другому блоках організував посаду начальника зміни блока. Він тоді був один на два блоки. (Згодом цю посаду було запроваджено на кожному блоці). У ті часи траплялися випадки, коли «у строю» залишалися тільки три начальники зміни. Був величезний дефіцит. Хлопці розуміли усю складність ситуації: не було випадків, пов’язаних з алкоголем, фіктивними «лікарняними» тощо.

У реакторному цеху були хвилювання. Довелося зібрати людей, поговорити відкрито, вгамувати демагогів. Так, поступово створюючи ядро персоналу реакторного і турбінного цехів, начальників зміни блока, я завжди надавав величезного значення думці колективу. У підсумку і на зміні, і між змінами обговорювалися кандидатури начальників змін, потім давалися рекомендації. Взагалі самоконтроль і контроль трудового колективу — велика справа. Так формувалась оперативна служба.

Повна відкритість, уникнення замовчування, порядність, обов’язковість — це лише частина того, що я вимагаю від підлеглих. Тепер доповіді, у тому числі й нічні, не починаються зі слів: «Шеф, усе пропало!» Ви уявіть собі психологічний стан людини, навіть з моїми досвідом і витримкою, коли їй о першій ночі телефонують, ударно «вражають» ситуацією і вимагають вказівок! Тому запровадив у практику раптових нічних дзвінків таке: під час відхилень доповідь починається зі слів «На станції усе нормально» і далі по суті, при цьому — аналіз ситуації, трактування регламенту і пропозиції. Так значно легше вникнути в ситуацію й ухвалити правильне рішення. У разі серйозніших подій доповідь аналогічна, крім, на жаль, слів: «На станції усе нормально».

Уміння взяти на себе відповідальність, визнати свої помилки — це ті риси, які прищеплював персоналу. Думаю, вийшло.

— Чи можна сказати, що після продовження терміну експлуатації у 2010 році на 20 років енергоблоки №1, №2 стали більш сучасними та безпечними? Що на них чекає у найближчому майбутньому?

— Блоки 1-й і 2-й після продовження терміну експлуатації справді стали більш сучасними і безпечними. Наочне підтвердження цього бачимо зараз, коли у зимовий період стоять блоки №3, №4 у планово-попереджувальних ремонтах. Блоки №1, №2 забезпечують теплопостачання міста, постачання блоків №3, №4 парою для технологічних потреб, раніше — для виведення в ремонт, нині — для забезпечення пускових робіт. Упевнений, що на ці блоки у найближчому майбутньому чекають роки безаварійної роботи.

— Ігорю Анатолійовичу, який Ваш секрет професійного успіху? Яке життєве кредо?

— Секрет професійного успіху — робота повинна подобатися, приносити задоволення, а це без щоденної рутинної праці просто неможливо. Як мені нещодавно сказав мій студентський товариш: «Ігорю, радій, коли ти чогось бажаєш, чогось хочеш». Це величезна удача, коли бажання збігаються з тим, чим ти займаєшся. Людина відображається у своїх вчинках.

Розмовляла Іванна БУРАКОВА

Фото з архіву

Газета «Атомник України» №2 (1049)

 

Читайте також:

23.02.2021
Працівники гіг-економіки: піддослідні тваринки
Працівники гіг-економіки: піддослідні тваринки
У центрі уваги більшості дискусій про гіг-працівників – їхня матеріальна незахищеність. Однак необхідно більше уваги приділити й тому,...
17.02.2021
Проблеми в атомно-промисловому комплексі штучні
Проблеми в атомно-промисловому комплексі штучні
Як уже повідомлялося, 8-9 лютого Голова Атомпрофспілки Валерій Матов відвідав промислові майданчики Східного гірничо-збагачувального комбінату, взяв участь у розширеному...
16.02.2021
Профспілки – в авангарді боротьби за права людини
Профспілки – в авангарді боротьби за права людини
Конституцією України визначено, що Україна є соціальною і правовою державою. На сьогодні українським законодавством вибудувана чітка система соціального захисту....
13.02.2021
Каким был 2020 год для атомного спорта?
Каким был 2020 год для атомного спорта?
В подготовке статьи и определении лауреатов спортивного года приняли участие — физкультурные работники Диброва В.Н. (ЗАЭС), Бабаева Г.В. (ХАЭС),...
останні публікації
04.03.2021
Отримали відзнаки
Місто-супутник Хмельницької АЕС знане не лише енергетичним велетом, Хмельницькою АЕС, а й спортсменами, які достойно представляють місто й Україну...
03.03.2021
Атомники відзначили зиму спортивними досягненнями
Організаторами змагань виступили РАЕС, Первинна профспілкова організація енергогенеруючого підприємства, спортивний клуб «Amber Tri Sports» та велокоманда «PAEC team». ...
02.03.2021
Про права жінок у сфері праці
9 березня 2021 року з нагоди відзначення 8 березня - Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир...
01.03.2021
Петро Котін: на атомну - особлива відповідальність
26 лютого Рівненську АЕС з робочим візитом відвідав т.в.о. президента НАЕК «Енергоатом» Петро Котін у супроводі виконавчого директора з...
01.03.2021
Атомники вперше нагороджені премією Коровкіна
У Палаці культури РАЕС відбувся вечір пам’яті «Людина епохи – Володимир Коровкін» з нагоди дня народження людини-легенди вітчизняної атомної галузі....