«Більшість співробітників — патріоти підприємства»
Ганна ПЕРЕВОЗНІКОВА: «Більшість наших співробітників — патріоти свого підприємства»
Акціонерне товариство «Київський науково-дослідний та проєктно-конструкторський інститут «Енергопроєкт» (АТ КІЄП) спеціалізується на комплексному проєктуванні об’єктів атомної та теплової енергетики і є однією з небагатьох наукових установ в Україні, яка здатна вирішувати найскладніші розрахункові завдання. Портфель замовлень від АЕС становить до 70% від усіх його проєктів. Тут зосереджена наукова еліта України. І більшість співробітників Інституту є членами профспілки. Як велося Інституту минулого року і чим переймався трудовий колектив, розповідає Ганна Перевознікова, голова профспілкової організації АТ КІЄП з 2006 року. Прикметно, що профспілка існує тут практично з початку створення наукового закладу (Інституту понад 87 років). У складі Атомпрофспілки вона — з 1992 року.
— Чим запам’ятався 2020 рік для співробітників Інституту?
— Запам’ятався пандемією, спричиненою COVID-19, тією невідомістю, непередбачуваністю, якими супроводжувалося поширення коронавірусу, карантинними заходами. Ми діяли згідно з усіма рекомендаціями МОЗ, крім того, у наших працівників було власне глибоке розуміння необхідності дотримуватись усіх запобіжних заходів і не тільки, коли перебували на робочих місцях. Тому в цілому по Інституту показники захворюваності до середини літа були нульові. Чимало співробітників працювали дистанційно. І цілком справлялися. Річ у тім, що в нашій організації ще за рік до пандемії була впроваджена система електронного документообігу, до неї долучилося понад 500 працівників Інституту. Крім переведення документів в електронну форму, організували їх зберігання в єдиній системі, тож кожен міг працювати з документами дистанційно.
— Тобто карантин у вашій роботі не створював особливих проблем?
— У нас проблема була в іншому — затримка виплати заробітної плати. Починаючи з травня і по вересень 2020 року, не отримували жодної копійки. Тому 2020-й запам’ятався, передусім, як важкий період у нашому житті: без зарплати і з коронавірусом...
— Співробітники Інституту працювали, не отримуючи майже півроку зарплати?
— Зарплатні борги були виплачені після наших активних «волань про допомогу». Адміністрація зі свого боку робила все для того, щоб заробітну плату було виплачено, борги погашено. Ми, по профспілковій лінії, зверталися до Атомпрофспілки, це питання порушувалося на виїзному засіданні Президії ЦК Атомпрофспілки у вересні. На жаль, 2020 року сталося повторення ситуації літа 2019 року. Тоді у нас також були тривалі зарплатні заборгованості. Але вони ще якось оплачувалися: частково мінімальними виплатами раз на тиждень, у два тижні. Нас у Атомпрофспілці й тоді чули і розуміли. З Атомпрофспілкою склалися тісні стосунки, це постійна підтримка і взаємодопомога, ми не покинуті, не просто входимо до складу організації.
— Що особливого у вашій профорганізації, який він, науковець — член профспілки?
— На обліку у нашій профорганізації 310 осіб. Я очолюю її з 2006 року. А починала свою трудову діяльність в Інституті у 1985 році. За освітою — фахівець з управління персоналом. Піднялася професійними сходинками до начальника відділу кадрів, доки не була переобрана головою профорганізації.
Члени нашої профспілкової організації нічим особливим не відрізняються від працівників інших галузей. У колективі, на робочому місці у них такі самі запити, як у будь-якої працюючої людини. І науковці так само потребують профспілкового захисту. Й у діяльності профспілкового лідера в науково-дослідному закладі такі самі засади. Головне, на мою думку, у профспілковій роботі — добиватися двосторонніх контактів з роботодавцем, і «абонент» повинен відповідати, а не тільки казати: «Я слухаю». Ми маємо не боятися заявляти про проблеми й обов’язково домагатися результату.
— Чим пояснюється, на Вашу думку, ситуація з неплатежами?
— Нашу ситуацію можна співвіднести з тим, що відбувається у державі взагалі. І НАЕК «Енергоатом», атомні електростанції перебувають у складній фінансовій ситуації, гадаю, через те, що всі проблеми починаються згори: з невідповідальних, нефахових розпоряджень, законів, наказів. Потім вони опускаються вниз і позначаються на звичайних людях. Нині вся країна перебуває у стресовому стані. І те, що відбувається, неприємно для нас, як для громадян, жителів цієї держави.
Якщо говорити про наш Інститут, у нас ніколи не було жодних складнощів з отриманням замовлень та укладенням договорів. Інститут відомий своїми роботами і за кордоном: на АЕС «Фу-кусіма» в Японії, АЕС у В’єтнамі. Наш заклад є генеральним проєктувальником РАЕС І ХАЕС. Постійна співпраця з українськими атомними станціями протягом багатьох років...
— Ось, до речі, зазначено у звіті: «У співробітників АТ КІЄП у 2020 році було чимало досягнень: завершення за проєктом Інституту будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива АЕС України, Комплексу переробки радіоактивних відходів на Хмельницькій АЕС, передпроєктні роботи для будівництва енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС…»
— Так, це наші здобутки, ми затребувані. Але у 2018 році в житті Інституту сталися зміни — змінився головний акціонер, який під час першого знайомства з колективом обіцяв лобіювати інтереси організації. Були створені нові служби, які не дали очікуваних результатів, що призвело до відпливу молодих спеціалістів та висококваліфікованих працівників. В Інституті суттєво зменшилася чисельність колективу, особливо у виробничих відділах. Сьогодні кількісний склад працівників становить усього 363 особи. Звичайно, не можна усі проблеми звалювати на конкретну особу. Необхідно зважати на ситуацію у державі в цілому. Незважаючи на проблеми, робота виконується, як і виконувалася, працівники Інституту як працювали, так і працюють, адміністрація стоїть на боці співробітників — у трудового колективу є підтримка і розуміння.
У нашого керівника, Голови правління КІЄП Юрія Малахова, позитивний настрій. Але через безгрошів’я ситуація важка, і техніка вже вкрай застаріла — для закупівлі нової немає фінансів.
— Попри все, люди продовжують працювати, не звільняються?
— Звільняються ті, хто шукає більш оплачувану роботу. Але в нас дуже багато співробітників — ветерани енергетичної галузі, віддані своїй справі, які, як то кажуть, є патріотами свого підприємства, незважаючи ні на що. Цим людям сама думка піти з Інституту не прийнятна. Для багатьох з них з Інститутом пов’язане усе життя. І більшість сьогоднішніх наших керівників стояли біля витоків, прийшли сюди молодими фахівцями. Пройшли всі ступені: від інженера до керівників вищої ланки (голови правління, головного інженера, заступника головного інженера). Наші співробітники — це справді чудові, прекрасні люди, які до того ж є висококласними професіоналами з величезним багажем знань.
Та й наукових підприємств, таких як наше, в Україні більше немає. І сьогодні у нас для молоді є можливість підійматися кар’єрними сходинками. Звичайно, шкода, коли молоді фахівці не затримуються надовго, бо не отримують своєчасно заробітну плату, і тому, що вона була нижчою, ніж у середньому по Україні. Але правда й те, що нинішня молодь більш практична: їй потрібен не тільки професійний досвід, а й дохід. Тому саме на людях з величезним професійним багажем, які роками працюють на нашому підприємстві, продовжує триматися Інститут. Є велика різниця між кваліфікованою людиною і непрофесіоналом. Кваліфікований почувається відповідальним за виконувану роботу. Це дуже важливо.
Попри всі негаразди, ми працюємо, і сподіваємося, що все в нашому колективі буде налагоджуватися. Зараз, з ким не спілкуєшся, всюди перепони. Минулий рік навчив нас бути терплячими, зібраними, не падати духом, не губитися, спілкуватися і триматися разом.
Лілія СОКОЛОВА,
Газета «Атомник України» №5