Назустріч V З’їзду Атомпрофспілки України
Якими б не були намагання першого президента СРСР М. Горбачова зберегти Союз у будь-якій формі, йому це не вдалося.
Не допомогли йому ні відповідні «Заява», ні «Відозва», підписані більш ніж десятком всеукраїнських громадських організацій. Зазначу, що немає серед них підпису від імені 26-мільйонних профспілок України. Чому?
По-перше. Ще у 1989 році профспілки республіки прийняли свою першу Програму, чим зробили сміливий виклик своїм перемогам, задекларувавши в ній свій шлях до волі, незалежності від комуністичної ієрархії, союзних профспілок.
Програма дала поштовх до масового створення самостійних профспілок України. До кінця 1990 року їх було вже п’ятнадцять. 6 жовтня 1990 року на Установчому з’їзді засновується Федерація незалежних профспілок України.
По-друге. Федерація відмовилася від підпису названих «Заяви» і «Відозви» ще й тому, що в них був заклик активно виступити за підписання Україною Союзного договору, не вдаватися до страйків. Але ж страйки визнані світом ефективною зброєю найманих працівників у боротьбі за свої права. Звичайно, скріпити своїм підписом ці документи Федерація, як незалежне профспілкове об’єднання, не могла.
Відчуваючи подих свободи, профспілкові організації атомних станцій та промисловості, перебуваючи у безпосередньому підпорядкуванні ЦК галузевої профспілки у рамках Союзу, зробили рішучий крок до входження у свою українську сім’ю.
Першими заявили про свої наміри увійти до складу Федерації об’єднані комітети Науково-виробничого об’єднання «Прип’ять», що діяло у Чорнобильській зоні відчуження, а також ВО «Придніпровський хімічний завод».
Федерація не прийняла названі організації до свого складу. Це суперечило б Положенню про неї. Висловила свої поради.
Добрим поштовхом для здобуття самостійності атомниками стало проголошення 24 серпня незалежності України. Не сплинуло і двох тижнів, як 6 вересня 1991 року було створено Раду голів первинних профспілкових організацій атомних станцій і НВО «Прип’ять». Очолив її голова профкому Чорнобильської АЕС Олександр Юркін. (оригінал цього рішення див. на 3-й стор. — Ред.). Уже пізніше з’явився єдиний державний господарський орган — концерн з ядерної енергетики на чолі з М. Уманцем. Не зволікаючи, делегація від новоутвореної Ради на чолі з її головою з’явилася у Федерації з клопотанням про вступ до профоб’єднання республіки.
Якщо Президія ФНПУ підтримала такий проект без великих вагань, то наступного дня на засіданні Ради Федерації розгорнулася тривала, серйозна розмова «за» і «проти». Залишимо без коментаря, наскільки проект постанови Ради відповідав Положенню про Федерацію, але спокійний переконливий виступ О. Юркіна, а також голови ЦК Профспілки працівників агропромислового комплексу України К. Нагорного, інших членів Ради охолодив голови деяких промовців, насамперед, тих, хто хотів у своєму лоні мати організаційно та фінансово сильні організації атомників.
Крапку на дискусії поставив заступник голови (нині голова Донецької облпрофради) В. Пастушенко, закінчивши свій виступ словами: «Принимать надо, пока они к нам просятся» Так, 12 вересня 1991 року, через тиждень після створення, Рада голів первинних профспілкових організацій атомних станцій та НВО «Прип’ять» стала членською організацією Федерації незалежних профспілок України. Розпочалася кропітка робота Ради зі створення профспілки.
Установчий з’їзд відбувся на початку 1992 року. За його рішенням від 23 січня було створено Професійну спілку працівників атомної енергетики та промисловості України. Її Головою з’їзд обрав Олександра Валентиновича Юркіна.
З’їзд постановив: «Профспілковим організаціям, що увійшли до складу галузевої профспілки України, вийти зі складу Профспілки працівників атомної енергетики та промисловості колишнього Радянського Союзу».
AU_3_2012.pdf